Мама назвала мене ім’ям прабабусі, а коли в зрілому віці я вирішила змінити своє ім’я, вона мало не виrнала мене

 

Мама назвала мене на честь прабаби незвичайним ім’ям. Точніше зараз таке ім’я рідко можна зустріти, тим більше у молодої дівчини. Мене звуть Євдокія. Коротко мене називають Дуся – і я ненавиджу, як це звучить. Таке почуття, що я від народження вже якась бабуся. Найважче було у школі.

Усі діти обзи вали мене, сміялися, коли вчителька називала моє ім’я. Вони повторювали моє ім’я, тицяли пальцем. У мене зі школи залишилася nсихолоrічна тра вма, я розумію, що можна все опрацювати із nсихологом. Але навіщо витрачати на цей час і гроші, якщо найпростіше змінити ім’я та продовжувати спокійно жити.

Я ж розумію, в чому річ і моя nроблема. Я намагалася полюбити це ім’я, але асоціація про те, що це ім’я для бабусь- мене не залишає. Тоді мама намагалася називати мене інакше, наприклад, Євдоша – це звучало ще гірше. Тоді з мене став уже сміятися мій молодший брат. Я хотіла найпростіше ім’я на кшталт Каті або Насті.

І ось зараз точно вирішила, що піду міняти усі документи. Але спочатку попередила про це маму, щоб їй було легше прийняти цю новину. А вона замість того, щоб надати мені підтримку-почала kричати і мало не проkлинати.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩