У мене дуже любляча та дбайлива мама. Вона завжди опікувалася і контролювала мене, і дотримується цієї лінії, і досі. Я, за її словами, завжди буду для неї дитиною. Я знаю, що це норма життя для багатьох людей, а для мене – ні. Коли мені було 19 років, я поєднувала навчання з роботою в університеті.

Якось я зібралася до Харкова з друзями і мама мені сказала: «Я тебе не пущу. Я не дозволяю тобі їхати. Я відповіла їй, що не питала у неї дозволу, а повідомила, як одна доросла людина іншну. Я вільна повнолітня людина, яка їде до іншого міста за свої гроші.

Здавалося б, питання з поїздками було вирішено, але мені ще довго виносили мозок за походи до печер, вилазок у гори та інші заходи, які викликали у мами приступи тривоги. Відносини – окрема тема. Більшість романів мені доводилося просто приховувати та викидати букети квітів перед будинком. Тому що в маму вселявся біс.

Вона приймалася давати мені інструкції, диктувати лінію поведінки з хлопцем. Вона казала: “Він зрадить і тобі буде боляче”. Коли вона дізнавалася, що я на побаченні, вона влаштовувала справжню телефонну сварку: телефонувала кожні десять-п’ятнадцять хвилин і допитувала (я не перебільшую інтервалу).

Мені було дуже соромно перед бойфрендами, і я почала просто конспіруватися. Багато років я була для батьків і родичів синьою панчохою, у якої нібито немає стосунків. Переїзд на орендовану хату не допоміг. Батьки могли заявитись без попередження. Одного разу, під час зустрічі з чоловіком, я вимкнула телефон, не хотілося ганьбити і псувати романтичний вечір.

Зранку, коли ми лежали в ліжку з коханцем, пролунав дзвінок у домофон. Дзвонив мій тато. Його послала мама дізнатися, чи я жива, тому що був вимкнений телефон. Понад рік тому не стало мого діда. Батьки вирішили купити на успадковані гроші квартиру у тому ж будинку, що й у них.

Я знаю, що для багатьох така перспектива — велике благо, а я дуже шкодую, що на це погодилася. Годі з ними, що власник цієї квартири – мама, тому що при вступі в права спадщини вона зажадала відмовитися від своєї частини на її користь з дуже втішним формулюванням: «Я не хочу, щоб ти на старості років виставила мене на вулицю».

Я не можу зробити у квартирі ремонт. У мами свій проект і я маю вкладати гроші в те, що подобається тільки їй. Я не можу власним коштом купити меблі на свій смак, тому що мамі вони не подобаються. Я не можу викинути кухонний гарнітур, що дістався від колишніх господарів, тому що він дуже подобається моїй мамі.

Я чудово знаю, що не зможу жити повноцінним сімейним життям на цих квадратних метрах, бо головою моєї родини буде мати. Нині мені під тридцять років. Нещодавно мені надійшла дуже хороша пропозиція щодо працевлаштування до Чехії. Хороша зарплата, моя спеціальність, оплата за проживання.

Я хотіла здати квартиру в оренду та вирушити за кордон. Але не тут було. Стався великий скандал. Якого, чи розумієте чорта, я їду закордон, коли маю тут квартиру. Для кого її купували? Далі було ще більше питань.

Я, каже, продам цю хату в чотири рази нижче за ту суму, за яку її купували, а твої речі викину. Я відмовилася від цієї квартири. Зрештою, я на неї не заробила, це гроші бабусі та дідуся, головна спадкоємиця — мати. Я їй сказала, що це її особиста справа, як розпоряджатися своєю власністю.

Щодо грошей за ремонт та моїх речей, то я даю їй карт-бланш. Далі пішли закиди в тому, що я погана невдячна дочка, яка кидає маму та батька на старості років. Це просто дивовижна полеміка. Після того, як мати зрозуміла, що продажу квартири я не боюся, вона стала сипати ну зовсім божевільними аргументами: «А, я продам квартиру, а ти чекатимеш нашої поки нас не стане, щоб отримати нашу?».

Вона наполягає на тому, що спірна квартира моя, але геть-чисто уникає відповіді, чому я не можу здати в оренду «свою» власність і повинна викинути речі в тому випадку, якщо вирушу до Чехії. Після чергового раунду мати вийшла з пропозицією, що вони з батьком приходитимуть до мені в гості, не більше двох разів на місяць і попереджатимуть про візити заздалегідь.

Я вдала, що мене це влаштовує. Я просто не бачу сенсу надалі суперечці і хочу спокійно зібратися. Що буде далі – мені невідомо. Але я знаю точно, що хочу жити своїм життям, і життя по сусідству з батьками мені не буде.

КІНЕЦЬ.