Мені 39 років, я мати двох дітей. Вперше вийшла заміж у 21 рік, чоловік носив мене на руках, дуже любив, тому, виходячи заміж не з любові, я все ж таки покохала його з часом, та й неможливо було залишитися байдужою. З’явилася дочка, все було добре, і татом він виявився чудовим, мені здавалося, що дочка любила його більше, ніж мене, хоча я й проводила з нею набагато більше часу і дуже любила.

Минуло шість років, і чоловік став віддалятися, їздив у відрядження по роботі, і потім я дізналася, що він зустрів там кохання. Він не говорив нічого, але я відчула, змусила його зізнатися. Я була просто в шоці, не знала, що робити, тим більше чоловік сказав, що житиме з нею, вона приїде до нашого міста. Я пішла до батьків із донькою, вирішила, хай подумає на самоті.

Так ми жили місяць, він казав, що не знає, як йому бути. У результаті він залишився в сім’ї, сказавши, що його кохання повернулося до колишнього чоловіка, я його вибачила, хоча, колишніми стосунки вже не були. Я не довіряла йому і не могла до кінця зрозуміти, як він міг так зрадити.

Через два роки, він знову почав зраджувати з жінкою з роботи, старшою за нього на 6 років. Тут я вже не могла його пробачити, він зраджував, знущався з мене і дитини, не приходив додому ночувати, не розмовляв, забирав доньку з садка і пропадав на кілька днів.

Я подала на розлучення, він поділив усе майно і продовжував переслідувати нас. Обзивав при сусідах, відбирав ключі, загалом принижував, як міг. Я навіть не могла зрозуміти, як він міг з доброго люблячого чоловіка перетворитися на таке чудовисько.

І не розумію, як взагалі я вижила, бо просто не хотілося жити, якби не дитина та батьки, я не знаю, що б зі мною було. Тоді я і зустріла чоловіка, він допоміг мені морально, підтримав, колишній чоловік нарешті залишив нас у спокої. Спочатку все було добре і хоча я розуміла, що ми дуже різні, але його ставлення мене підкупило, і дозволила себе любити, думала, що достатньо, що мене люблять.

Я не планувала більше дітей, але дізналася, що чекаю дитину, вирішила її залишити. Тоді я і помітила, що чоловік став часто випивати, на той момент ми вже одружилися, пізніше виявилося, що весь цей час він тримався і не пив, бо боявся втратити мене.

Почалися загули тижнями, він приходив, починав скандалити, потім вибачався і все повторювалося. Пробував кодуватися, але це мало допомагало, одного разу я не витримала, виявилося, що поки я була в лікарні, він пив і ще й зраджував.

Я зібрала його речі та сказала, що не можу більше цього терпіти. Він поїхав до батьків, дитину не бачить і не має бажання з нею спілкуватися. Після цього минуло півтора роки, і я познайомилася з чоловіком з іншого міста, ми листувалася, потім зустрілися, він був розлучений, мав дорослого сина.

Спілкувалися, їздили разом відпочивати, він казав, що хоче жити зі мною, переїхати. Я не наважувалась, після всього, та й діти у мене, думала, які у них складуться стосунки. Але він переконував, що все буде гаразд. І я вирішила спробувати, він переїхав.

Все було добре, та й з дітьми якось знайшов спільну мову. Син сприйняв його як батька. Були проблеми із роботою, вона його не влаштовувала, мало платили. Прожили ми пів року, не посварилися жодного разу. Потім він мені зателефонував в обід і сказав, що їде назад, там він купив квартиру, сказав, що не може жити в чужій квартирі та в чужому місті, я навіть не знала, що він звільнився з роботи.

Для мене це був черговий шок та зрада. Щоправда, він запропонував мені поїхати з ним, але не переконливо це прозвучало. Та й не поїхала б я, у мене діти та й батьки вже у віці. Поїхав і почав писати, каже, сумую, але жити там не можу.

Приїжджав у гості, хоча я не впевнена, що правильно вчинила, що прийняла його як гостя, але почуття сильніше. Каже, може, наважусь колись повернутися назад, думає, де йому краще. Я сказала, що ні, значить, ні, не писатиму, не дзвонитиму. Навіщо?

Я сказала, що не хочу бути запасним варіантом. Він каже: знаю, що пошкодую потім. Поїхав та продовжує писати час від часу, але я перестала відповідати. Ось думаю, що я роблю не так, чому у мене так все відбувається?

КІНЕЦЬ.