У моєї мами двоє дітей – я та мій брат. Я заміжня, брат одружений. Ми із чоловіком взяли квартиру в іnотеку. — Чоловік має приводити дружину у свою квартиру! Ви ж тепер все життя на іnотеку працюватимете! — обурювалася вона. За кілька років брат із дружиною теж підписалися на іnотеку.

— Молодці! Сім’я спільними зусиллями має будувати свій будинок! А то прийде дружина на готове, і не цінує свого щастя! — бурхливо схвалю вала брата мама… — Ну, що за зять такий! Ні в чому не хоче доnомогти тещі! Його до мене бульдозером тягти треба!

Йому, бачите, моя критика не подобається! Прислухався б до мене, на вус би намотав, дивишся б розумнішим став! Мій брат теж ухиляється від спілкування та доnомоги своїй тещі. — А він їм не зобов’язаний! У них свій син є, ось хай на ньому і пашуть!

Нічого з ним не станеться, якщо батькам доnоможе! — захищала свого сина мати… Ми з невісткою наро дили з різницею у два місяці. І тут мати примудрилася видати свій черговий шедевр подвійних стандартів.

— Спершу треба було nлатежі з іпотеки знизити, потім народ жувати! Синочок надривається, а вона сидить спокійно з дитиною! А квартира загальна! — обурюється вона невісткою. — Ну, не чекати ж тобі п’ятдесяти років, щоб закрити іnотеку і народ жувати! Він мужик, ось хай і забезпечує сім’ю! — це вже на адресу зятя…

Добре, що ми всі: я, чоловік, брат та невістка люди адекватні. З гарним почуттям гумору. Кожна нова «теза» мами викликає у нас здо ровий сміх. Хоча часом мене охоплює тривога – а чи все гаразд у мами з головою? Чи має проблеми з психікою? Роздвоєння особистості? Адже не може в однієї, нормальної людини бути дві зовсім різні точки зору на ту саму ситуацію!

КІНЕЦЬ.