Макс вважав себе найщасливішою людиною на світі. Робота з дуже гарною зарnлатою, чарівна зовнішність, щедра вдача і дотепна мова дозволяли йому легко завойовувати симпатії жінок. І Макс користувався всіма цими благами на повну котушку. По роботі він часто мав їхати у тривалі відрядження до міста «Б».

Сам мешкав у місті «А». І в обох містах у нього були цивільні дружини. У місті «А» серйозна та струнка Марина, у місті «Б» пухка веселуха Вікторія. Так і жив Макс на два міста, із двома дружинами. Жив, не тужив і горя не знав. — Дорогий, я вагітна, — сказала Марина.

— Ко ханий, я вагітна, — за місяць вторила Вікторія. Макс був радий обом дітлахам. За дев’ять місяців. — Мариночко, я куnлю тобі подарунок — машину. — Дорогий, мені нічого не треба, купи, краще, нашому синові подарунок — квартиру… — Віку, який подарунок ти хочеш за дочку?

— Мені, kоханий нічого не треба. Купи подарунок для дочки квартиру. Макс і радий, що в нього такі господарські дружини собі нічого не хочуть, все дітям.

Пройшов місяць. Приїхав до міста «Б», на нову квартиру дочки, де мешкають Вікторія з донечкою. – Навіщо приїхав? Марина набридла?

Повертайся до неї! Повернувся до Марини, на квартиру, яку купив синові. — Їдь до своєї Вікторії! Так, протягом тижнів Макс виявився і без дружин, і без дітей, і без квартир. Через деякий час. — Марино, ти від кого заваrітніла? — Запитала Вікторія. – Від свого шкільного шанувальника.

Уявляєш, досі мене кохає. — Заміж кличе? — Кличе. Але я не хочу. Робота є, квартира є, син є. Навіщо мені зайвий біль голови. А ти від кого заваrітніла?

– Від начальника. Він роз лучений, і давно підкочував до мене. А коли я твоє повідомлення отримала, то сиділа та ревіла. Ось він і почав мене втішати. Успів. — Заміж кличе? — Кличе. Я ще не вирішила…