Дзвінок пролунав саме в той самий момент, коли Люся прийшовши з роботи, ретельно вимивши руки, обережно відкрила холодильник, дістала звідти тарілку з посмаженими напередодні смачними котлетками власного приготування і відрізала краєчку щойно купленого теплого, ароматного хліба.

Вона смачно відкусила від котлети добру половину та від краю хліба значний шматок. Подобався їй такий перекус перед ситною, повноцінною вечерею. Але телефон, що задзвонив несподівано не вгамовувався, забираючи у Люсі разом з апетитом насолоду від їжі. Дзвонив незнайомий номер, наполегливо та вимогливо.

Люся зняла слухавку:

– Угу… – тільки й могла вимовити з повним ротом.

– Алло! Алло! Ви мене чуєте? – питав незнайомий чоловічий голос у слухавку.

– Угу! – сказала Люся, намагаючись якнайшвидше прожувати котлету з хлібом.

– Ой, як чудово! Я радий! Я власне дзвоню вам ось з приводу: я тут оголошення прочитав, що ви дуже смачно готуєте, причому різні страви. Це так? – Запитав чоловік.

– Хм… – процідила Люся.

– Ой! Ви почекайте сердитися, мені багато не треба, я хочу тільки борщу, справжнього, звареного жіночою рукою. Розумієте, я вже багато років один, з того самого часу, як не стало моєї коханої дружини.

Ні! Ви нічого такого не подумайте! Я все вмію готувати сам! Але ось борщ виходить зовсім не такий як треба, він не смачний … – Чоловік поспішав розповісти свою історію, мабуть переживаючи, що його не дослухають.

А Люся намагалася якнайшвидше дожувати свою котлету, щоб нарешті висловити нахабі все, що вона про нього думає.

– Так ось, – продовжив чоловік. – У вас тут написано, що ви можете приготувати обід із трьох страв і це коштуватиме тисячу. Але мені не треба так багато, тільки борщ і за це я готовий вам заплатити дві тисячі.

– Ого! – сказала Люся, проковтнувши нарешті котлету і принагідно згадуючи саме ті класні туфельки, на які вона пошкодувала гроші.

“О! Мрії збуваються!” – радісно подумала Люся.

– А коли треба приготувати? – Запитала вона.

– Я не можу наполягати, у вас там ймовірно все розписано за часом, але чим швидше, тим краще він мені вже навіть сниться. – Сказав чоловік і проковтнув слину.

Люся теж подумала, що треба швидше заробити і тому сказала:

– Завдяки щасливому випадку у мене сьогодні вечір вільний. Можу під’їхати, але майте на увазі, гроші вперед, у своєму борщі я певна!

– Без проблем! – Сказав чоловік.

– Диктуйте адресу. – сказала Люся, а так як ручки не було під рукою, вона вирішила, що запам’ятає.

“Добре, що переодягнутися не встигла і добре, що далеко їхати не треба, чоловік живе зовсім поруч, буквально через чотири будинки…” – подумала Люся.

Дійшла швидко, піднялася на потрібний поверх, зателефонувала до дзвінка.

Двері відчинив насуплений чоловік і запитливо подивився.

– Ви здивовані, що так швидко? Сервіс, шановний, сервіс! – сказала Люся з діловитим виглядом, проходячи до квартири. – Тааакс, і де у нас кухня?

Здивований чоловік показав рукою.

Люся пройшла до холодильника, дістала продукти для борщу, знайшла каструлю, поставила на плиту. Вона так захопилася процесом, що зовсім забула про домовленість, що гроші вперед… Готувати вона любила, робила це вправно і з великим задоволенням.

Чоловік із ще більшим подивом спостерігав за роботою Люсі. “Напевно, подобається стежити за процесом” – подумала Люся.

Через короткий час кухня наповнилася ароматом густої, рум’яної засмажки, зелені та лаврового листа. Робота кипіла, як і борщ на плиті.

– Ну, все, останній штрих. – сказала Люся, висипаючи з дощечки дрібно нарізану зелень.

Чоловік проковтнув слину.

“Справді скучив за смачним борщем…” – подумала Люся.

– Я вам наллю більшу тарілку, гарантую, що ви ще й добавки попросите. – сказала Люся і дістала з холодильника сметану. – А зі сметанкою …. Ммм … Пальчики оближеш! Сідайте до столу, що ви?

Чоловік слухняно вмостився за стіл і взяв ложку.

– Ну, сміливіше! – сказала Люся.

Чоловік з’їв першу ложку і застиг від задоволення.

– Як смачно! – Зачаровано сказав він.

– А я що казала? – сказала Люся і тільки зараз згадала про гроші.

Вона простягла руку і сказала:

– Будьте ласкаві розрахуватися.

Чоловік захоплено уплітав борщ.

– Звичайно звичайно! Скільки? – спитав він.

– Як домовлялися, дві тисячі, мені зайвого не треба. – сказала Люся.

– Без проблем! – Сказав чоловік і дістав гроші і віддав Люсі. – За такий смачний борщ гріх не заплатити.

І тут у Люсі задзвонив телефон.

– Алло! Дівчина, ну де ж ви? Я на вас чекаю, чекаю, а вас все немає.

Люся розгублено подивилася на чоловіка, що уплітає борщ, і запитала:

– А ви хто?

– Я Андрію, а вас, до речі, як звуть, добра фея. Ви напевно у ресторані кухарем працюєте? – Запитав Андрій.

– Люся, ой, Людмила. Ні, я медсестра, готувати просто люблю. А це будинок номер вісімнадцять, шостий поверх, 54-а квартира? — спитала Люся.

– Квартира і поверх правильно, а будинок шістнадцятий. – сказав Андрій.

Вони довго реготали над кумедною подією, а за місяць зіграли весілля.

КІНЕЦЬ.