Я довго збиралася духом, щоб написати листа. Так, саме лист, оскільки повідомлення в цьому випадку не підійде за простотою. «Дорога Ксенія, дякую за неймовірну допомогу.

Ви мене позбавили зайвого у домі – мого чоловіка. Дякую, що у пориві пристрасті ви залишили сліди на спині та rрудях мого екс-чоловіка.

Вони стали істотним доказом вашого існування. Знаєте, я все життя працювала заради своєї сім’ї, забезпечувала сина та чоловіка. Так, він не любить працювати, якщо ви ще не помітили.

Я заберу в нього трохи грошей як компенсацію за свою працю. Не дарма ж я майже 9 років працювала та годувала його? Свій подарунок я надсилаю тобі в костюмі Адама, не дивуйся.

Просто весь його одяг купувала я за власний кошт. Я забираю все назад, щоб у нього не було жодної суттєвої пам’ятки з минулого життя. Починати вам доведеться з нуля, але ми ж у відповіді за тих, кого приручили, так? У посаг я нічого з ним не покладу. Але ж ти не засмучуєшся?

З милим рай і в курені. До речі, Ксюшенько, поспішаю вас засмутити. Мій колишній чоловік не завжди такий жеребець, яким він міг здатися. Ну, і його можна зрозуміти… все ж таки з часом зношується… Що ж, люба, живи і радуйся своєму подарунку, але пам’ятай, я його назад не прийму. Те, що викинули, назад додому не приносять. І ще дещо. Вибач, я, здається, трохи зіпсувала твій подаруночок.

Справа в тому, що його пробило на сльозу, він стояв на колінах і клявся не відходити від моєї спідниці, і я його вдарила, щоб привести до тями…

Ну, ви там самі, думаю, розберетеся… Насамкінець хочу ще раз привітати тебе з моїм колишнім чоловіком! Прийми моє головне досягнення у житті. Порада вам та любов!».

КІНЕЦЬ.