— Лідо, нам треба поговорити, — сказав Ігор, запросивши дружину на кухню, — у мене є дочка. Органи опіки сьогодні подзвонили і запитали, чи можу я забрати її до себе. Лідія не розуміла, чи жартує чоловік або правду говорить. Вони ж жили в повній ідилії, а тут – ось тобі на!

— Яка дочка? Від кого? — З Аріною я зустрічався до того, як зустрів тебе. Наша зустріч поставила край моїм колишнім відносинам. Вже через кілька місяців я дізнався, що Аріна народила дочку від мене. Побачивши її, я зрозумів: Лера моя дочка. Всі мої сумніви тоді відпали.

Я не знаю, як склалося життя Аріни далі, але Лера зараз в дитбудинку, і завтра я поїду за нею. Лідія розуміла, що їхньому щасливому життю кінець. Вона знала, що зможе народити дитину, але не хотіла, щоб їм дісталася готова 4-річна дівчинка в повній комплектації, та ще й від колишньої жінки коханого чоловіка.

Все ж, Лідія пішла з чоловіком на зустріч з Лерою. Дівчина була маленька, мила, з величезними сумними очима. До слова, вона Лідії зовсім не сподобалася.

Ревнощі взяли верх над Лідією, і вона бачила в маленькій Лері не милу дівчинку, а колишню жінку Ігоря. Леру пара забрала додому. Дівчинка вела себе дуже тихо і спокійно, але навіть цим вона виводила Лідію з себе. І ось, в один день та не витримала: — Вибирай: або я, або Лера, — сказав Лідія, як тільки чоловік повернувся додому.

Ігор, нічого не сказавши, подав Лідії її валізу. Він ще знайде собі дружину, а дочку він ні за що не втратить.

КІНЕЦЬ.