Ліда пішла у гості до своєї куми. Коли вона збиралася додому, її дочка зателефонувала кумі та просила, щоб її мати не повернулася додому

 

Лідія Іванівна завжди була з м’яким характером. Все своє життя вона присвятила своїм дітям, а потім і онуку, жила з двадцятирічним Іваном, котрий активно господарював у її будинку. У нього постійно змінювалися дівчата, жодна довго не затримувалася. Він постійно сkаржився бабусі, що вона його особистому життю заважає. Він часто приводив своїх дівчат додому, а бабуся заважала йому тим, що ходила сюди-туди або сопіла за стіночкою.

Лідія Іванівна довгий час поступалася онукові, просилася в гості до колеги, сестри, друзів, щоб не заважати молодим. Але з часом їй це набридло, адже будинок її. Спочатку Лідія Іванівна часто була у своїх колишніх колеги чи подруг, але згодом помітила, що людям набридає її постійна присутність, тяжіють вони її суспільством.

Саме в цей час наро дила її старша дочка, з’явився онук. Молодим батькам була дуже потрібна допомога досвідченої жінки, тому спочатку вони самі її попросили до них переїхати. Потім зять почав висловлювати невдоволення, йому не подобалося, що Лідія у них живе.

Вона забиралась у них у квартирі, допомагала по дому, сиділа з дитиною, але у відповідь отримувала лише невдоволення. Вона довго терпіла, мовчала і не сkаржилася, але критики ставало дедалі більше. Дитина підросла, тоді їй прямо заявили, що її допомоги більше не потребують. Лідія Іванівна навіть тоді зраділа, адже можна повернутися додому та спокійно зайнятися своїм господарством.

Повернувшись додому, вона виявила, що онук добре влаштувався, навіть дівчину привів, називає її нареченою. А у квартирі не прибрано, комуналку не оплачено. Іван був сином молодшої доньки, він не працював і не вчився, але бабуся йому все одно допомагала, постійно скидала гроші на карту та прощала усі промахи.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩