Леся приїхала до села до бабусі, щоб відпочuтu. Леся зайшла в хату, знайшла rанчірку і почала витирати пил. Раптом пролунав скреrіт хвіртки. Вона не повірила, побачивши, хто там.

 

Леся приїхала до села до бабусі, щоб відпочити. Останнім часом все йшло не так, як хотілося. На роботі завал, начальник рве та метає. Леся майже два роки працювала без відпустки та видихнулася. Все життя в неї один суцільний побут, день бабака: робота, побут. Все відчувалося безглуздим. Вона вже не розуміла навіщо щоранку вставати на роботу, а потім щодня втомленою приходити. Заради чого так надриватися?

Жодної радості. Відпустку вона насилу випросила на роботі, давно мріяла поїхати далеко від людей, побути в тиші та самоті, подумати. Бабусі не стало п’ять років тому. Двір заріс. Леся зазирнула через паркан і замислилася. Давно вона не була тут. Як швидко чахнуть дерев’яні будинки, коли залишаються без мешканців. Але краще місця,

щоб усамітнитися, не знайти. Леся зайшла в хату, знайшла ганчірку і почала витирати пил. Раптом пролунав скрегіт хвіртки. Хто міг сюди заглянути? Будинок був на самому краю села, навіть сусідів немає поблизу. Біля хвіртки виявився незнайомий хлопець. -І звідки у тебе ключі?

Адже я зачинила двері, — похмуро запитала дівчина. -І вам доброго ранку. Ви донька Лідії Михайлівни? -Ну так. А ти хто? -Я Степан, студент її. Лідія Михайлівна попросила тут двір прибрати та ремонт косметичний у будинку зробити. Роздратування зростало. Леся розраховувала на самотність, а тут прийшлов незрозуміло хто. Вона зайшла до будинку і зателефонувала матері: -Від вас нікуди сховатися не можна!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩