Я не прихильниця сумісного проживання без одруження. Може в мені є якась старомодність, але спільне проживання треба оформити. В-першу чергу, про це повинні думати дівчата.

Була я якось свідком цікавої ситуації. Моя найкраща подруга зустріла хлопця. Казала, що то кохання всього її життя. Як то заведено у молодих, трішки позустрічалися і давай разом квартиру знімати. Через півроку, взяв її хлопець кредит, який виплачували разом. Вже цікаво, правда? Кредит взяли на покупку квартири. Житло оформили на хлопця. Все в квартиру купували разом. Правда пожили в ній не довго.

Сім роки щасливого кохання та казки, перетворилися на гарний життєвий урок. Хлопчина виставив мою подругу за поріг. Вона з боєм заходила в ту квартиру, аби забрати свої речі. Спромоглася забрати маленьку валізку. Все. Більше нічого не було. Чеків не зберігала, тому довести приналежність до покупки того всього не могла. Гроші, якими вони платили за квартиру, давала хлопцю на руки, а він вже гасив кредит. От ніяких доказів вона не мала, що все нажите – спільне.

• Якби ти вийшла за нього, то мала б права на те житло. Просто мала б і все. А зараз що ти кому доведеш?
• Світлано! – Крикнула подруга. – Хоч ти душу не ятри!

А що ще я могла їй сказати? Треба думати, перед тим як купувати з чоловіком квартиру. Для мене ї історія стала гарним прикладом. Коли в мене з’явився кавалер, я одразу зрозуміла, що ніяких спільник покупок в нас не буде. Спочатку кільце на пальці, а тоді вже планування подальшого життя. Не хотіла гаяти сім років свого життя.

Поки я будувала свої сім’ю, моя подруга витрачала час, нерви та гроші на суди. Вона хотіла справедливості. Ми купували квартиру, а подруга плакала, що суд постійно переносять. Я вагітна ходила, а вона збирала гроші на нового адвоката. Софійка в дитячий садок пішла. Подруга все ще намагалася добитися якоїсь міфічної справедливості.

Її колишній встиг нову жінку в ту квартиру привести. Вже третій ремонт зробив. Побрався з тією жінкою. Народили вони спільну дитину. І ось! Вісім років минуло. Подруга згаяла безцінні роки життя через всі оті суди. Програла, залізла у борги і постаріла, через постійну нервову напругу, на років десять.

Життя тривало. Подруга залишилась ні з чим. Всі встигли збудувати тепле сімейне гніздечко, а вона нічого не бачила. Нового чоловіка не зустріла. Пора народжувати минула. Та ніхто вже й не кликав. На житло не заробила, адже гналася за примарною «справедливістю».

Прикладається зараз до пляшки. Не часто, але бувають в неї такі періоди. Допомогти їй нічим не можемо. Надзвичайно шкода, що вона змарнувала своє життя через те безглузде рішення «просто разом пожити і подивитися один на одного».

КІНЕЦЬ.