Я вже не молодий. Так сумно, що на схилі літ, не лишилось в мене нікого з близьких. Мешкаю один у трикімнатній квартирі в центрі столиці.

Братів та сестер у мене не було. А батьки добре заробляли. Нашу сім’ю, по колишнім міркам, можна було назвати заможною. Вони важко працювали, аби ми не знали ні в чому нужди й про моє майбутнє теж попіклувались.

У двадцять шість років я залишив батьківську оселю, бо одружився. Проживши рік у шлюбі, дружина повідомила радісну новину, що скоро ми станемо батьками. Я був неймовірно щасливий. Не гаючи часу поїхав купувати подарунки та речі для дитячої кімнати. Та одного дня до нас завітав не відомий мені чоловік та влаштував скандал, заявивши, що моя дружина вагітна від нього. Я був шокований, а вона навіть не стала виправдовуватись. Ми розлучились.

Я переїхав назад до батьків. Вони стали моєю головною підтримкою у цей непростий період. Намагались якось розважити, аби відігнати від мене похмурі думки. У цей час ми багато подорожувати. Встигли побувати в горах і двічі з’їздити на море. Мама сподівалась, що мої душевні рани загояться і я ще знайду другу половинку, з якою буду щасливим. Але я розчарувався у коханні. Не було жодної жінки, якій міг би довіряти, тому твердо вирішив, що вдруге не одружусь. Краще вже бути самотнім, ніж пережити подібне вдруге.

У нашій сім’ї трапилось горе. Батько важко занедужав і жоден лікар не міг йому допомогти. На його лікування пішли усі наші збереження, але й це не допомогло зберегти йому життя. Батька не стало. А за кілька місяців, не переживши втрати, за ним пішла й моя мама.

Тепер я був по справжньому самотнім. Ні сім’ї, ні рідних. Вірніше, родичі то були, але вони мешкали в іншій частині країни й ми не підтримували з ними зв’язок. Близьких друзів не мав, тому моє життя стало нудним і одноманітним.

Коли вийшов на пенсію, придбав собі ноутбук. Оскільки користуватись ним я не вмів, то попросив про допомогу свою сусідку Олесю. В неї діти школярі й вона працює вдома за комп’ютером, тому без проблем пояснила мені, що до чого.

Крім того, що я навчився користуватись ноутбуком, то ще й зареєструвався в одній соцмережі, завдяки якій зміг відшукати своїх далеких родичів.

Ми почали листуватись. Я більше не відчував себе таким самотнім. Родичі все частіше навідувались до мене у гості. Можна було б порадіти, що я їм не байдужий. Але дещо не давало мені спокою. Кожного разу вони запитували кому я планую лишити цю квартиру, після себе. А ще, регулярно жалілись на своє важке фінансове становище. Вже за кілька місяців таких відвідин, мені набридло все це вислуховувати. Я вирішив, що пора припиняти й перестав відповідати на їх повідомлення.

А свою трикімнатну квартиру хочу заповісти сусідці Олесі. Вона самотня матір двох дітей. Моє житло їй точно стане у пригоді. До того ж у нас дуже хороші стосунки. Вона ніколи не відмовляла мені у допомозі та не діймала питаннями про спадщину. Єдине, за що переживаю, аби мої далекі родичі не мали до неї претензій та не діставали після того, як квартира дістанеться їй.

Не знаю, що й робити. Як убезпечити сім’ю Олесі від можливих проблем?

КІНЕЦЬ.