Колишня жінка захотіла фінансової nідтримки від мене та дітей, яких залuшuла в nолоrовому будинку

 

Мене звати Микола і мені 45 років. Маю двох чудових синів-близнюків Романа та Дмитра.Так сталося, що я зі своїми батьками займався їх вихованням.

У 25 років я зустрів неймовірну дівчину Вікторію. Закохався по самі вуха. Я був старшим за неї на 7 років. Вона відповіла мені взаємністю. У 19 років Віка вийшла за мене заміж.

Жили ми окремо в моїй квартирі. Я працював, старався забезпеченити кохану молоду дружину.  Я дуже хотів дитину.  Проте Віка  не поспішала з дітьми, казала, що хоче ще пожити без дітей, в спокої, для себе. Та й побут її частенько втомлював, але тоді я закривав на це очі. Кохання згладжує багато кутів…

На другу річницю шлюбу Віка повідомила мені, що вагітна. Я був напевно навіть не на сьомому а на чотирнадцятому небі від щастя. От Віка вагітність переносила важко, її мучив жахливий токсикоз, потім вона лежала на збереженні. Але все було не марно, бо вона носила під серцем наших синів. Віка стала примхлива, все їй не подобалося. До мене віяв вітерець байдужості, але все списував на її теперішній особливий стан.

Пологи теж були довгими і складними. Віка народила двох чудових доношених хлопчиків. Я не тямив себе від радості. Спочатку народився Рома, а потім Дмитро.

У день виписки Віка втекла з пологового будинку, залишивши напризволяще наших дітей. Такого болю від підлої зради я ніколи не відчував. Як таке взагалі може зробити адекватна дружина та мати, я не міг собі уявити такого.

Я забрав своїх хлопчиків додому.  Глядіти дітей допомагали мої батьки, потім я найняв няню. Моя робота це дозволяла. Я робив все в своїх силах, аби діти не відчували себе обділеними увагою та турботою.

Я більше не міг довіряти жінкам.  Так, я мав жінок для коротких зустрічей, але нічого більше. Після розлучення та позбавлення батьківських  прав Вікторії  я не бачив. Вона просто зникла, й нічого не пояснила.

Одного вихідного дня, поки ми обідали, до нас постукали в двері. Ми здивувалися, бо нікого в гості не чекали. Рома  пішов відкрити двері. А за дверима стояла моя колишня дружина. Попросилася зайти та поговорити. Я сказав сину, щоб той пустив її зайти. Сини були шоковані появою матері, яку вони ніколи не бачили.

Я заварив каву, ми почали розмовляти. Віка сказала, що їй рано було народжувати, що вона не нагулялася, що я просто “душив”  її своєю турботою. Особисте життя у неї не склалося. А зараз, коли в країні таке робиться, вона втекла з Бахмута. В неї немає ні роботи, ні житла. І я єдиний, хто може їй допомогти. Вона просила грошей на перший час. Я був шокований…

Ми спершу їй відмовили. Я став їй потрібним, коли у неї закінчились гроші? А де вона була, коли я піднімав на ноги наших з нею синів? Вона пішла геть…

На ранок я подзвонив Вікторії, ми зустрілись. Я купив квиток їй на Закарпаття. Дав грошей на перший час. Більше цієї жінки я не хочу бачити в своєму житті й житті своїх синів.

Чи правильно я вчинив?

КІНЕЦЬ.