Коли я зрозумів, що хтось kраде у мене дрова, то вирішив надатu йому урок, чого б це не коштувало. Але такого обороту я навіть не очікував

Як людина, яка ще з дев’яностих живе в лісі одна, я закохався в спокій і самотність. Мені здається, я вже фізично не здатний жити в сучасному цивілізованому світі. Але мені це вже не потрібно, якщо чесно… я вже старий, щоб знову пристосуватися до людей, а це справа складна.

Я кажу це, знаючи, які бувають «люди». Ось один приклад моєї «гостинності» для цих чортів. Одного разу, я став помічати, що у мене все менше і менше дров, що дивно, адже камін я розпалюю тільки вночі, так як весь день проводжу в лісі.

І ось одного разу, повертаючись додому, я помітив, що на снігу залишилися чиїсь сліди. Сліди були зовсім свіжі. Я вирішив, що моя собака по кличці «Шпаргалка» зможе піти по слідах, щоб вийти на rада, ось тільки сліди вели й вели, а зовсім скоро почало темнішати, так і на середині шляху сліди обірвалися.

Дрова продовжували пропадати і, довго не думаючи, як же вчинити, я прийшов до висновку, що це моя територія, так что їх поведінка ще й незаконна, так що kарати за це я стану по всій суво рості закону.

Тоді я став думати про помс ту і згадав дещо про того, з ким я, власне, цю територію і «ділю». На наступний день я залишився вдома і, коли на задньому дворі показалися ці зл одії, прямо в момент kрадіжки я і випустив свого співмешканця, Шпаргалку. Ось тільки той не кусав їх — тільки грізно гарчав і гавкав.

Ті вже думали тікати, от тільки на виття свого товариша Шпаргалки прийшла його знайома зграя вовків, а от вовки не були такі люб‘язні з бідними злодюжками – але це вже не моя вій на.

КІНЕЦЬ.