Коли я тільки-но почала зустрічатися зі своїм чоловіком, мені здавалося, що він дорослий і самостійний хлопець. Паша жив окремо, працював. У квартирі в нього було відносно чисто, готувати він умів.

Пізніше я познайомилася з Оленою Володимирівною – його мамою, і, відповідно, моєю майбутньою свекрухою.

Я дивилася, як Паша з нею взаємодіє, та не бачила нічого дивного. Начебто вони ставилися один до одного з повагою. Мама зверталася до сина нормально, як до дорослого самодостатнього хлопця. По ньому теж здавалося, що він сепарувався від матері.

Тільки через кілька місяців після весілля я почала помічати, що не все так добре, як я думала. У мене почалися якісь непорозуміння з Оленою Володимирівною.
Нічого нового, стандартна нелюбов свекрухи до невістки. Їй багато чого не подобалося, що я роблю. І найголовніше, вона чомусь вважала, що має право щось вирішувати у нашій родині.

Олена Володимирівна обґрунтовувала це тим, що ми з Пашею живемо у квартирі, яку вони з колишнім чоловіком, батьком Паші, подарували йому.

Звичайно, дякую їм за це. Але тепер квартира записана на мого чоловіка, ми живемо з ним удвох, і я вважаю, що маю повне право робити в цій квартирі все, що захочу, не питаючи думки свекрухи.

Перші конфлікти почалися, коли я вирішила зробити невеличкий ремонт. Я сама трохи займаюсь дизайном інтер’єрів. Крім того, вмію робити практично все клеїти шпалери, вирівнювати, тинькувати, фарбувати стіни, укладати ламінат та плитку. Навіть унітаз можу замінити, якщо треба.

Так ось. Усі витрати на ремонт, як і його виконання, я взяла на себе. Коли Олена Володимирівна дізналася про це, вона сказала, що я не маю права щось змінювати в цій квартирі, бо я тут ніхто. Звичайно, я на це відповіла. У нас почався серйозний конфлікт. Я попросила чоловіка втрутитися і поговорити з його матір’ю. І що б ви думали? Паша став на її бік!

Чи бачите, не треба засмучувати маму. Я психанула і сказала, що він може переїжджати до мами та жити в її квартирі. Паша замовк, а я закінчила ремонт так, як хотіла.

Потім якийсь час було тихо. Олена Володимирівна просто уникала мене. Паша просив мене не посилювати конфлікт зі свекрухою. Я цього й не хотіла. На спільних святах ми ніби поступово знову стали нормально спілкуватися з Пашиною мамою.

За кілька років трапився ще один великий прецедент. На той час у нас з’явився син. Я сама атеїстка. Пашу хрестили, коли він був маленьким. Але чоловік теж ніколи не вирізнявся релігійністю.

А тут раптом Олена Володимирівна заявила, що нашу дитину треба хрестити. Бо без цього її онук не матиме нормального життя. Я відповіла, що якщо Матвій буде христитися, то зробить це за власним бажанням у свідомому віці.

Свекруха сприйняла це як особисту образу. Мене вона назвала “бісовим виродком” і додала, що охрестить Матвія у будь-якому випадку. Власне, після цього я боюся залишати сина з бабусею.

Я знову звернулася до чоловіка із проханням вплинути на матір. На що Паша сказав, що нам простіше погодитись.

– Матвій все одно ще маленький і нічого не зрозуміє, – відповів чоловік. – Адже мене так само хрестили та все нормально.
Я просто не можу заспокоїтися від обурення, що переповнює мене. Чому я маю йти на поступки? Чому Олена Володимирівна вважає, що має право втручатися у життя моєї родини?

І я не знаю, чи можна щось зробити з чоловіком, щоб він припинив бути залежним від матері. Як йому пояснити, що це ненормально? Чи мені все життя доведеться воювати зі свекрухою?

КІНЕЦЬ.