Коли я познайомилася зі Стасом, я думала він nростий автомеханік. Але те, що з’ясувалося nо ходу nодій, мене nросто nрurоломшuло

 

Наш завод, де я працюю у відділі постачання, знаходиться за містом. Возять нас, туди і назад, на автобусах. Якщо запізнишся до відходу фабричного автобуса, то доводиться добиратися до зупинки пішки. Тому я завжди одягаю джинси і взуття без каблуків… Але в той день ми планували відразу після роботи відправитися в ресторан, відзначати іменини колеги, тому одягла сукню і взуття на високих підборах.

У повній відповідності з Законом Мерфі, я затрималася на робочому місці і запізнилася на фабричний автобус. Довелося тупотіти пішки до автобусної зупинки. 3 км!

Під дощем! У мокрому, прилиплому плаття! Поруч зупинилася бувала»Нива». Водій, симпатичний хлопець, запропонував підвезти. Село. Він дав мені чистий рушник. Розговоритися. Прощалися вже якщо не друзями, то хорошими приятелями. А потім він вже возив мене на роботу і додому. Так між нами виникла любов…

— Як сьогодні завезуть сировину, не знаю, — поділилася я з ним виробничими nроблемами, — відразу дві машини постачання зламалися. — Не переживай. Полагодити. Все буде тіп-топ, — підбадьорив мене Стас і я зрозуміла, що він Автомеханік… Потім він приїхав за мною на дороrому джипі. Сказав, що це його машина.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩