Колись у лікарні стався такий випадок, за який мені ще й досі соромно перед моєю дружиною.

Моя молодша сестричка лежала в лікарні після того, як їй вирізали апендицит. Того дня я ніс їй передачу від батьків та чистий одяг. Змалечку я няньчуся з Софійкою. Між нами різниця 10 років. Батьки багато працюють, а я поки навчаюся в університеті.

Як старший брат я завжди дуже переживаю за свою молодшу сестричку, завжди її захищаю, іноді навіть тоді, коли вона не потребує моєї допомоги.

Цього разу, коли я переодягався в гардеробі лікарні, я помітив, що мій пакет з їжею та одягом для Софійки кудись зник. Коли я роззирнувся по сторонах, то побачив, як якась дівчина кудись йде з моїм пакетом.

– Це мій пакет! – крикнув я їй услід.

Дівчина ніяк не відреагувала. Тоді я її догнав та почав сказав:

– Тобі не казали, що брати чужі речі негарно, ану віддай мій пакет, там передача для моєї сестрички!

З цим словами я забрав пакет з рук дівчини та заглянув у нього. Яким же було моє здивування, коли там були зовсім інші речі. Тоді тільки я зрозумів, що помилився, почервонів та попросив пробачення.

Повертаючись до гардероба я думав про те, як тепер Софійка буде без обіду та змінного одягу. Аж раптом побачив, що мій пакет стоїть поруч із стільцем. Хтось його переставив для того, щоб йому було легше перевдягатися. Яким же було моє полегшення, що пакет знайшовся.

Я піднявся до сестри, зайшов у її палату та передав їй цей пакет. Згодом в палату зайшла та сама дівчина, яку я прийняв за злодійку. Виявилося, що вона медсестра в цій лікарні.

Я знову залився рум’янцем та гарячково почав пояснювати причину своєї поведінки. Дівчина лише посміхнулася та сказала, що нічого страшного не відбулося. В якості вибачення я запросив її на каву та згодом ми почали зустрічатися. Тепер Катерина моя дружина. Інколи ми згадуємо цю історію та я ще й досі соромлюся за свою поведінку.

КІНЕЦЬ.