Олексій був найтихішим і найспокійнішим у класі, тому з ним дружили лише на контрольнuх, коли потрібна була допомога. Ніхто й уявити собі не міr, як ще поверне життя.

Завжди воно в житті так складається, що поки вчишся в школі, то хочеться подорослішати, скоріше стати зрілим та самостійним. Та час іде дуже повільно. А потім його вже не зупинити. Не встигнеш спам’ятатися, як уже 10 років після школи минуло.
От і Наталя вирішила стати ініціатором та організувати зустріч випускників. Замовили вони кафе, всі поступово посходились, почали розмовляти, минуле згадувати. Нарешті за столом сиділи майже всі. Цікаво було послухати, хто як зараз живе, чим займається. Та і вчителів запросили, вони також дуже змінилися.
Та гамір раптово припинився, коли у дверях постав якийсь чоловік. Ніхто не міг докумекати, хто це і що він хоче. Він був одягненим у дорогий смокінг, мав гарну зачіску та вишуканий годинник. І ось хтось із колишнього класу порушив тишу:
– Та це ж Льошка!
Тоді всі почали потрохи впізнавати у незнайомцеві свого колишнього затурканого однокласника.
Ще в шкільні роки із Олексієм мало хто спілкувався. Точніше і взагалі ніхто. Ніяких вад чи проблем у нього не було. Просто хлопець завжди дивно одягався, був скромним, не говорив багато, мав окуляри на пів обличчя.
От тільки всі згадували про його присутність на контрольних, коли потрібно було списати. Льоша і справді добре вчився, мав отримати золоту медаль, от тільки з фізкультури мав погану оцінку, то медаль вийшла срібна.
В селі всі знали, що у Льоші загинув батько у аварії, а матір виховувала сама. От і було їм нелегко.
Тепер цього чоловіка не впізнати, такий статний, спокійний та впевнений у собі. Коли всі почали розпитувати про життя, то він сказав, що багато працював, хоч і завдавав невдач. Завдяки цій наполегливості отримав керівну посаду в одній із відомих будівельних фірм столиці.
Тепер у нього дружина, діти, улюблена робота, квартира і дім за містом, автомобіль. Дружина навіть працює з ним на роботі, вона постійно його підтримує та допомагає.
Трішки отакого порозказував Олексій, від них історій послухав та й поїхав, потрібно ще на одну зустріч потрапити. Коли він пішов, то однокласники ще довго сиділи мовчки. Кожна з дівчат точно думала про те, що дарма тоді не звернула увагу на такого Льошку. А зараз би жила в шоколаді.
КІНЕЦЬ.