— Мамо, у мене є дівчина. Мені дуже хочеться, щоби ви познайомилися. Саме дочка її в гостях у тітки. Тож сьогодні, сподіваюся, знайомство відбудеться. Наталя розгубилася. Синові лише двадцять. А тут подруга із донькою. — Мамо, познайомся, це Яна, моя дівчина. Поруч із сином стояла струнка брюнетка.

Стильна, туфлі на високих підборах. Вона посміхнулася, а Наталя не змогла посміхнутися у відповідь. «Дівчина» була не набагато молодшою за майбутню свекруху. Проте Наталя привітно привіталася та запросила за стіл. Яні нещодавно виповнилося тридцять вісім років.

Вона винаймає квартиру. Сама з іншого міста. Дочці скоро п’ять, ходить до дитсадка. Коли Яна пішла, Денис вирішив поговорити з матір’ю. — Мамо, Яна значно старша за мене, але ми дуже любимо один одного. Це справжні почуття. І донька її чудова. Чи можна ми тут поживемо? У Яни житла немає, а в нас будинок великий.

— Ну що ж, живіть, — зітхнула Наталя. — Головне, щоб ти зробив правильний вибір, синку. Наталя зателефонувала своїй давній подрузі Алісі. Та все вислухала, не перебиваючи, а потім винесла свій вердикт. — Ну, що тут сказати. Звичайно, кохання буває зле. Але дуже все підозріло. У нареченої різниця у віці майже два десятки років.

А тут хлопець, у якого будинок великий. Ситуація є неоднозначною. Треба вчинити правильно та акуратно. Наталя уважно вислухала поради подруги і вирішила поводитися максимально коректно, поступово прояснюючи для себе ситуацію.

Наступного дня Яна з донькою переїхали до їхнього дому. Мілана виявилася милою та доброю дівчинкою. І ось настав вечір. Малятко відправили спати. А дорослі сіли попити чай.

Наталі було дуже ди вно бачити, як її Денис обіймає чужу жінку. Коли вона залишилася сама, вона задумалася. Може, ця жінка справді любить Дениса і все у них складеться? Хто знає? Нехай син все робить сам. І якщо він схибив, свої помилки теж нехай виправляє сам. І все обов’язково буде добре .

КІНЕЦЬ.