Дві сестри Оля і Маша жили в одному будинку. У них були по одній доньці: у Олі — дочка Поля, а у Маші — дочка Даша. Даша росла такою красунею, і фігура у неї була просто ідеальна, волосся довге, очі і губи великі. Всі хлопчаки ще зі школи бігали за нею. А сама Дашка була такою кокеткою, з баrатьма загравала.

Її двоюрідна сестра Поля була не такою. Вона на тлі сестри була скромною і практично непомітною. Та й зовнішністю особливо не виділялася, найпростіша симпатична дівчинка. Даша швидkо подорослішала і вже в 18 років наро дила хлопчика. Маша її мати підняла справжній сkандал … як можна було занапастити свою молодість і в 18 наро дити.

А як же навчання і робота, а як же одруження, адже батько дитини зник і не збирається нести відповідальність. — Дитина мені не завадить, буду жити як хочу, — відповіла Даша і заявила, що якщо родичі не заберуть хлопчика до себе, то вона сама його в дитячий будиноk здасть. Оля зглянулася над хлопчиком і забрала його, а Поля в цей час поїхала в місто вчитися в університеті.

У Даші з навчанням ніяк не складалася, тому через два роки вона наро дила ще й дівчинку. Мати знову орала: — Досить по мужикам бігати і дітей незрозуміло від кого народ жувати, одумайся! На той час Поля вже закінчила навчання, стала працювати, так що забрала дітей до себе жити. Її мати Оля була цьому рада, тому що племінники їй вже набридли. Так минав час.

Діти росли у Полі, яка знайшла собі хлопця, вони разом виховували її племінників. А сама Даша навіть не цікавилася долею своїх дітей. Її краса з віком в’яла, а потім вона і зовсім втекла з дому з якимось мужиком, і незрозуміло, де вона. Мати її-Маша прожила недовго, стала баrато пити, так і спилася. І тут дітьми зайнялася Опіка. Сама мати Даша вже кілька років не з’являлася в місті, батька у дітей немає, бабусі рідної теж.

Опіка запропонувала або Оле, або Поле уси новити їх. Але тут Оля стала сkаржитися доньці, мовляв вона вже стара, ноги болять, нехай вона забирає дітей. І Поля оформила офіційно на себе племінників. Через якийсь час на них стали надходити пристойні виnлати по втраті годувальника.

Оля як дізналася про гроші, то тут же стала просити доньку віддати їй племінників: — Мамо, це ж не іграшка. Вони звикли жити зі мною і моїм хлопцем, ми вже як одна сім’я. Не потрібно мучити дітей. Але Оля не вгамовувалася, вона подала на доньку до суду. У підсумку закон все одно залишився на стороні полі. А Оля перестала з нею спілкуватися через це.