«На дворі 21 століття» — відмовка всіх, хто економить. Я у 90-х заміж виходила, такого не було. Двадцять шість років минуло з того дня, але начебто вчора було все. А всі кажуть не вчора.

Сину моєму 25, нещодавно закінчив університет, приїхав до Одеси, ми йому там будиночок подарували. Ну, дорослий хлопець уже, думаємо, хай живе окремо. Він завжди був у нас самостійним хлопцем; ми з батьком порахували, що якщо є можливість, то чому і не зробити подарунок синові.

Нещодавно він вирішив одружитися; Альона – так звати дівчину. Вони майже ровесники. Я найбільше з неї в աоці. Ми з нею не лає мося, ні, що ви, я взагалі намагаюся з нею не контактувати, потім ще виверне все, з сином посва рить.

Прийшла до будинку мого сина і нічого з собою не принесла. Ніякого посагу, хоч би подушку одну, сковорідку, не знаю — постільну білизну, нічого!

Прийшла з двома валізами, в одній косметика, в іншій її сукні. Вже місяць живе з моїм сином, одружуватися збираються. Я додому нещодавно прийшла, мені мало поrано не стало.

Я сковорідки з антипригарним покриттям брала, і лопатки до них: так от, вони всі подряпані залізними ложками. Рушник дорогий у ванній на підлозі валяється, ніби їм підлогу протирають. Ось така ось у нас у нас господиня у домі.

Не хочу нікого повчати, але якщо так користуватися речами, можна буде через місяць їх викидати. Та й якби вона принесла все своє в дім, вона б так не поводилася з речами.

Колись, коли я виходила заміж, то теж була не з багатої сім’ї. Але моя мама зібрала мені посаг, я все принесла з собою до хати. До всього ставилася дбайливо.

Ціную і поважаю працю батьків досі. Не хочу здатися поrаною свекрухою, тому нічого не висловлюю невістці. Нехай живуть як хочуть. Може, я справді не права, стара стала, 21-е століття на дворі вже, може, звичаї змінилися давно?

КІНЕЦЬ.