У нас із сестрою різниця у віці всього рік, і ми з дитинства все робили разом, як близнюки. Ми навіть схожі на дві краплі води. Такі схожі, що всі в дитинстві нас плутали. Ми вчилися добре і завжди радували батьків. Але все змінилося, коли моїй сестрі виповнилося 14.

У неї з’явився хлопець, вона почала пізно приходити додому, батьків не слухалася, навчання закинула. Сім’я дуже хвилю валася за неї. Після дев’ятого класу пішла до училища і начебто почала вчитися. Вона навіть працювала. Але ми не переставали хвилю ватися і не довіряли їй.

За рік я теж поїхала до неї в місто. Батьки, звісно, важко погодилися. Почали ще більше переживати, думаючи, що вона нічому доброму мене не навчить. Я добре вчилася і вирішила вступити до ме дичного. Батьки часто приїжджали і бачили нас у повному порядку.

Але все одно не вірили, що в нас все гаразд. Сестра поводилася чудово. Навчалася, працювала та винаймала квартиру. Жодних хлопців не водила. Стала незмінною, але батьки не вірили і весь час перевіряли. Роки минали, і ми ставали все дорослішими.

Обидві закінчили ме дичний та стали хорошими ме диками. Вдало вийшли заміж і живемо добре. Я дуже рада за нас із сестрою. Батьки пишаються нами. У підлітковому віці, мабуть, усі помиляються – і це нормально. Батьки даремно хвилю валися. Але все позаду, і ми щасливі.

Недовіра та сумніви пішли геть і залишилася гордість. А це таке гарне почуття… Я і сестра тепер стали лише дружніше. Наші чоловіки також стали друзями. Вони також медики. Батьки тепер спокійні за всіх нас.

Джерело