Зухвалість мого брата була приголомшливою: він запропонував мені забрати нашу матір до себе додому, мовляв, я ж донька.

При цьому він не звернув уваги на те, що успадкував усе майно, залишивши мене ні з чим.

Семен, мій старший брат, багато років тому вмовив нашу матір переписати будинок і дачу на його ім’я, залишивши мене напризволяще.

Я з дитинства відчувала, що мати не така прихильна до мене, як до Семена.

Батько пішов, коли ми були ще малі, і матері довелося виховувати нас самій. Семен одружився молодим і привів у наш будинок дружину з дитиною, внаслідок чого через брак місця мені довелося жити на кухні.

Зрештою, я вирвалася з задушливого сімейного оточення, вийшовши заміж і переїхавши з дому. Довгі роки я відсторонювалася від сімейних справ, доки не дізналася, що мій брат успадкував ще й майно нашої бабусі через нашу матір, яке потім продав.

Минули роки, і тепер ми з чоловіком та дітьми живемо у просторому заміському будинку.

Тим часом Семен, виснаживши свої кошти, пропонує відправити нашу хвору стару матір до нас! Звичайно, мене обурило його нахабство, враховуючи, що він забрав все, та ще й постійно отримував підтримку від матері.

Я відмовила йому в проханні, нагадавши, що він завжди був улюбленцем, і був єдиним, хто отримував щедрість нашої матері.

Тепер, змучившись почуттям провини і проводячи неспокійні ночі, я все ж таки розмірковую: чи правильним було моє рішення відмовитися від матері?