Юний хлопчина закохався. Так склались обставини, пішов в армію.

Оля не чекала його, вийшла заміж. І почалося звичайне життя. Різні події та обставини. Цей чоловік домігся великого успіху. І у нього були захоплення – він же був нормальний чоловік, цей Сергій.

Але він так і не одружився. Він в душі продовжував любити дівчину, яка його не дочекалася, але це було так дивно, що він нікому про це не розповідав. І навіть собі не зізнавався. Але він пам’ятав її променисті очі, її сміх, її ніжні руки, її витончену фігурку…

Минуло тридцять років – ціле життя. Сергій не сидів у соцмережах – що йому там робити при його високому положенні? І не підтримував стосунки з однокласниками, і друзями дитинства. Але от випадково чи ні, але знайшов Олю в соцмережі. Звичайна сторінка з рецептами і статусами про любов і надію.

Ні фотографій, ні розповідей про себе-порожня сторінка, нецікава. Але у нього серце заколотилося, він мало не задихнувся і написав листа. І вона відповіла коротко і сухо. Він знову написав – він навіть не знав, де вона живе.

І вона знову відповіла коротко. Люб’язно і коротко. І він зрозумів, що любов нікуди не поділася, що він віддав би все на світі, щоб тільки побачити свою Олю, тільки поговорити з нею.

Але вона вперто відмовлялася зустрічатися, хоча відповідала на листи. Він став розшукувати її, адресу знайшов – і знову глухий кут. Не поїдеш же додому до людини, там сім’я, чоловік, діти, онуки бігають … він мучився і писав. А вона відповідала.

Так минув рік. І Сергій страждав і бачив сни, немов все знову як раніше, вони юні, красиві, знову разом… Він дуже мучився. А потім Оля написала йому.

Вона написала – нехай все залишається як є. Не треба зустрічатися. Мені під п’ятдесят. Я тяжко хвора. І від ліків і лікування я поправилася на сорок кілограмів.

Я майже не можу ходити, тільки до аптеки. І я навіть не боялася, що ти мене можеш підстерегти — ти мене не впізнаєш. Я тепер товста стара, але ти пам’ятай мене такою, якою я була.

Я теж все життя тебе любила, мій шлюб був помилкою, і ми недовго прожили разом. Я одна прожила життя – вже прожила. Усе. Я люблю тебе і прощай. Такий сумний і правдивий лист.

Сергій побіг до Олі негайно – він же дізнався адресу. Вона відчинила двері і заплакала безсилими сльозами відчаю. А він дивився на неї і бачив тільки променисті очі і ніжні руки.

Він свою Олю бачив, а більше не бачив нічого. Ось нічого зайвого, і крапка. Вона залишилася красунею, і нікого краще не було на світі. І як нерозумно і марнотратно було втратити цілий рік!

Цілий дорогоцінний рік на листування! І тепер вони разом. І абсолютно не бачать один в одному ніяких змін, тому що любов має свій зір.

КІНЕЦЬ.