Рита народилася ранньою весною. Природа того року прокидалася рано. Ось і вона з’явилася на світ раніше за термін.

Її юна ще матуся Лариса, вирішила залишити дитину у пологовому будинку. Не хотіла навіть годувати.

– Он віддайте Катерині, – кивнула Лариса на сусідку по палаті, в якої не стало малюка, і відвернулася.

Катерина потрапила сюди теж раніше терміну. Її малюка не стало… Повертатись додому їй і так не хотілося. З чоловіком вони дуже сварилися.

А тут ще й дитина…

– Хоч і чужа, але чужих дітей не буває, – думала Катя. – От вийду з лікарні і подам на розлучення…

Петрівна подивилась на Катю. Жаль дівку, вся в синцях. А якщо дитина потрапить до такого батька, то ще страшніше. Вона хотіла було попросити Катю, щоб вона погодувала дитину, але передумала. А трохи згодом Катя сама запропонувала допомогти…

…Катя вийшла з пологового будинку одна з маленькою Риточкою. Такі справи швидко не робляться. За ці кілька днів вона вже звикла до малечі і все для себе вирішила.

Чоловіка вдома не було.

– Ну це й на краще, – подумала Катя.

Спробуй ще вистав його, чи не пусти додому. Хоч і не його квартира, а почував Петро себе тут господарем…

Катя була маленька, а Петро високий і міцний красень. Як не гульбанив, то готовий був її на руках носити, але якщо погульбанить, то все…

Катя йшла у такі моменти від нього. А прожили вони всього два роки разом.

Думала вона, що після народження дитини він зміниться, але доля розпорядилася інакше…

…Увечері після виписки з’явилася свекруха Тетяна Василівна. Катя не хотіла її пускати, але та почала стукати дуже голосно. Навіть сусіди почали виглядати.

– Домоглася свого?! – галасувала свекруха. – У синочка мого тепер он проблеми… Це ти у всьому винна!

– Гульбанити йому не можна… Сам винен.

– Доводити його не треба було! Тепер будеш йому передачки носити.

– Не буду. Я на розлучення подала…

– Смілива яка! Чекай, вийде, отримаєш…

У двері зазирнула сусідка Тамара:

– Катю, у тебе все добре? Я до тебе на чай.

– Так. Тетяна Василівна вже йде.

Свекруха вискочила з квартири голосно гримнувши дверима.

– Проходьте, я чаю поставлю.

– Не треба. Це я так. Раптом тобі потрібна допомога. Пішла я. У мене котлети на плиті. Ти якщо що – гукай.

Але свекруха Катю більше не турбувала. Вона тепер мала багато турбот. Колиска, ліжечко, одяг для малюка. Вона не помітила як пролетів рік.

…І тут на порозі квартири з’явився якийсь чоловік. Катя саме готувала святкову вечерю. Сьогодні у її Риточки був день народження. Дзвінок у двері застав її зненацька. Жінка нікого не чекала.

Колишній чоловік був невідомо де, але Катя дуже хотіла змінити квартиру. Навіть виставила її на продаж.

– Вам кого? – голосно спитала вона, не відчиняючи двері.

– Я від Петрівни…

– Від якої ще Петрівни? – не зрозуміла Катя.

– Ну з пологового будинку, медсестра Петрівна.

Катя зрозуміла, що Петрівна це жінка, яка допомагала їй в пологовому, але відчиняти двері не поспішала.

– Відкрийте, будь ласка. Я вам все поясню. Я довго вас шукав. Мені Петрівну привезти, чи що? Вона підтвердить…

Катя таки відкрила двері.

– Можна я зайду. Не переживайте. Я поговорити. Я Валентин Андрійович. Можна просто Валентин…

– Гаразд, проходьте. Якщо що – у мене сусіди пильні. Одразу прибіжать.

– У вас, тут свято бачу…

– Так. Сьогодні в моєї Риточки день народження. Чаю?

– Якщо можна. Я знаю, що день народження. Тож і вирішив сьогодні прийти. Ось навіть торт купив…

– Так, а ви хто такий? – Катерина дивилася на чоловіка і не розуміла, що відбувається.

І той виявився дідом Рити! Батьком її рідної матері!

– Я довго шукав онучку, – почав він.

– А чому ви її одразу з пологового будинку не забрали? Я вам її не віддам.

– Це довга історія. Дружина і дочка у всьому винні. Не міг я їх переконати забрати малу. Дружина доньку розбалувала, все їй завжди з рук сходило. Та й донька не моя, дружина завжди так говорила. Навіть аліменти отримувала на неї. Я її любив як свою. І всі ці роки дружина не давала втручатися у її виховання, бо не рідна вона мені.

А після пологового будинку дочка взагалі стала. Гуляє, гульбанить… Виїхала кудись зараз, начебто за кордон.

А дружина моя мене звинувачувати стала і відразу на розлучення подала.

Виявилося, що вона з тим самим батьком доньки постійно зустрічалася…

Спадщину той чоловік вирішив залишити своїм дітям. Має ще й сина. І тут виявилось, що дочка – теж не його!

Тепер дружина моя без дочки, без чоловіка, без коханця, та й без онуки. Ще й без грошей. Мої гроші розтринькала, і коханець виставив.

Та й я зовсім один. Дочка мене не хоче знати. Адже я її так і вважаю дочкою… А вона ні…

– То ви дівчинці моїй ніхто. Для чого ви тут?

– Я тебе бачив у пологовому. А донька одразу після пологового будинку сказала, що дитину якась Катя годувала, і може навіть удочерила. Я згадав. Зв’язки свої підняв. Знайшов вас лише через Петрівну. Але і її довго вмовляв. Довелося їй доводити, що я не бажаю вам нічого поганого. Петрівна розповіла твою історію.

– Ви так і не відповіли мені. Навіщо ви приїхали?

– Я хочу допомогти вам. Я вже місяць спостерігаю за вами. Все буде лише між нами. Ні моя колишня дружина, ні дочка нічого не знатимуть. Ось це для онуки, – він поклав на стіл конверт. – У мене більше немає нікого…

– Ми скоро поїдемо. У мене теж нікого немає, окрім Риточки.

– Куди? І чому?

– Не знаю куди. Мені все одно. Чоловік десь пішов. Я переживаю, що він вийде і повернеться сюди. Бачити його не хочу. Квартиру продаю…

– Я б теж все кинув тут і поїхав. Ось мій телефон. Можна я приходитиму до вас?

– Приходьте.

Валентин почав часто приходити у гості. Іноді вони разом гуляли. Квартиру продати було важко. Так минув ще рік.

На другий день народження Рити Валентин прийшов до них у гості. Квіти, торт, іграшки приніс…

– У мене до тебе пропозиція, – раптом почав він. – Я хочу поїхати, але тільки разом із вами. Для вас це хороший варіант. Квартиру можеш здати в оренду, а потім час покаже. У мене завтра угода. Я продаю бізнес. Будинок та квартира вже продані. Будинок на новому місці я вже теж придивився. Ось глянь.

– Такий великий, – здивувалась Катя.

– Так. Це буде наш дім. Якщо ти згодна стати моєю дружиною…

Валентин дістав із кишені коробочку з каблучкою. Катя застигла від несподіванки…

– Якщо ні, то я куплю вам окрему квартиру поряд. Тобі і Риточці. Хочу вас бачити. Згодна?

Катя взяла обручку.

– Згодна… – сказала вона. – Ми будемо твоєю родиною… Не треба квартири…

Вони поїхали й одружилися. Валентин удочерив Риточку.

Внучка це була чи ні, він навіть не дізнавався. Йому все одно, тепер у нього улюблена дочка Риточка, кохана дружина і синочок…

КІНЕЦЬ.