Інна цілий день nоралася на кухні. Жінка наварuла борщу, накрутила голубців, навіть домашнього хлібчику вирішила спекти. А що? Вона ж тепер молода дружина! Хазяйка! Зробивши всі справи вона сіла за чашкою чаю чекати свого коханого Андрійка. Андрій прийшов додому пізно. І явно веселий. Сваритися почав: скатертина не біла, борщ холодний. Інна спочатку жартувала, а потім не витримала і ображено сказала: – Іди спати, поговоримо завтра! – Завтра? Усі ви баби такі. Я працюю, працюю, а з чоловіками посидіти собі не можу? Інна не вірила своїм вухам

 

Свій п’ятдесятирічний ювілей Інна зустріла одна. Як і сорокапʼятирічний, сорокарічний та всі попередні.

Життя її не складалося від самого початку. У школі навчалася так собі з трійки на четвірку. Після школи в училищі навчалася. Все життя телефоністкою працювала. На пенсію у пʼятдесят років вийшла. Та тільки навіщо вона їй, адже одна, зовсім одна…

Заміж Інна виходила за коханого чоловіка. Андрій старший був на два роки. Вона ще у школі в нього закохалася.

Не знала, що щастя їй таке посміхнеться, що вона йому сподобається. Не мріяла навіть. Він підійшов до неї на танцях і одразу в коханні зізнався. Із весіллям довго тягнути не стали, через три місяці й відгуляли.

Та тільки пожити разом лише кілька місяців змогли.

Якось Інна цілий день поралася на кухні. Жінка наварила борщу, накрутила голубців, навіть домашнього хлібчику вирішила спекти. А що?! Вона ж тепер молода дружина! Хазяйка!

Зробивши всі справи вона сіла за чашкою чаю чекати свого коханого Андрійка.

Андрій прийшов додому пізно. І явно веселий. Сваритися почав: скатертина не біла, борщ холодний.

Інна спочатку жартувала, а потім не витримала і ображено сказала:

-Іди спати, поговоримо завтра…

-Завтра? Усі ви баби такі. Я працюю, працюю, а з чоловіками посидіти собі не можу?

Інна не вірила своїм вухам!

І пішла сварка… Інна поїхала до батьків, у чому була. Після цього, хоч як просив Андрій вибачення, як не вибачався, а Інна не могла пробачити. Батько сварився з недолугою дочкою:

-В інших он родинах посваряться, а вранці вже обнімаються і живуть разом, дітлахи є. А тут посварилися один раз і все не пробачила. Повертайся до чоловіка і живи, як усі.

-Не можу я, – твердила Інна.

-Ну, хоч би мужика, якого знайшла, а то одна. Внуків від тебе не дочекаєшся.

А Інна одне своє – не повернуся. Так одна і прожила до пʼятдесяти років.

А Андрій одружився, дружина йому трьох дітей народила. Тільки як погульбанить, так іде він до свого першого кохання і пробачення просить. А Інна йому:

-Я тебе не пробачу ніколи, а зараз і говорити не стану. Іди додому.

Андрій йде, а за тиждень знову на колишньому місці її чекає. Дружина його і сварилася з суперницею і з дому чоловіка виставляла, а зробити не могла нічого.

На роботі Інну шкодували. Усі історію її знали, сварилися, що горда вона, а в душі все одно заздрили.

Мало кому щастя таке буває, щоб все життя одну людину любити. І всі знають, що і він її любить. А життя все по-своєму розставило, розвело їх, не дало щастя.

Тому вирішили на ювілей подарувати путівку на курорт. Нехай хоч відпочине, адже сама ніколи собі не купить.

Інна розсудила так:

-Зʼїжджу, може, останній раз.

Тим більше, що телефонну станцію закрили, і навіть якби вона дуже хотіла, не змогла б працювати далі. А на пенсію далеко не заїдеш. Купила собі купальників, халатиків. Сходила в перукарню і поїхала. Усю дорогу про себе сварилася:

-Куди я поперлася, стара вже. Що мені там робити?

Дуже переживала запізнитись Інна, а тому квиток взяла раніше на добу. Номер у санаторії ще не звільнили. Сидить вона в холі і думає:

-Що я тут роблю і номер зайнятий і ночувати нема де. І квитків тому немає.

А тут чоловік вийшов високий, підтягнутий. Одразу видно, що або військовий або лікар якийсь, не з простих. Адміністратор до нього звертається:

-Олександре Євгеновичу, тут жінка на ваше місце на добу раніше приїхала, ви, коли з’їжджаєте, їй ночувати нема де.

Він навіть не глянув у бік Інни і сказав:

-Поїзд у мене вранці завтра. Але якщо ви хочете, розташовуйтеся, я на дивані посплю. Якщо, звісно, ​​не переживаєте, – і він вперше перевів очі на Інну.

-Чого це я маю переживати, піду, мені все одно.

Чоловік на море пішов і цілий день не повертався. А Інна не хотіла з номера вийти. Мало що, незнайома людина, що в нього на думці. Залишитися без речей у перший день не найкраще, що може статися. Тим більше, що й відпустка невдало почалася.

А ввечері Олександр прийшов з ігристим і квітами.

-Давайте знайомитися. Не переживайте, чіплятися не буду. Добре відпочив, треба було б відзначити.

-А я й не переживаю, – сказала Інна.

Після ігристого розповіла вона все своє життя невдале.

-Правильно, – зробив висновок новий знайомий, – кохану жінку ображати не можна, навіть кричати.

Інна тоді подумала:

-Дивно, зовсім людина незнайома, а немов думки мої прочитав, а всі говорили: якщо любиш можна і пробачити.

Виявилося, що Олександр ніякий не військовий і не лікар, а простий заробітчанин. Він додому повернувся, а дружина до іншого пішла, каже, чекати набридло.

А для нього якраз робота це і є його життям, і міняти він нічого не хоче. За путівкою він потрапив у цей номер. Всю ніч вони проговорили.

А вранці Олександр нікуди не поїхав. Він винайняв квартиру в місті, недалеко від курорту.

Відпустка закінчувалася, треба було розлучатися, а не дуже хотілося. Тоді вирішив Олександр заяву в ЗАГС подати, щоб Інна не поїхала і дочекалася його.

-Будь, що буде,- подумала вона. – Може, це останній мій шанс.

Вона тільки телеграму додому надіслала, що не повернеться. Батько дзвонив, сварився:

-Ти не знаєш його зовсім. У чужому місті без підтримки, без грошей, без роботи.

А Інна й сама переживала, що не повернеться до неї. І тільки коли весілля відгуляли, заспокоїлася.

Понад двадцять років живуть разом. Інна подругам за путівку дякує, а Олександр колишній дружині своїй.

Не було б щастя в цих двох самотніх людей, якби не низка випадковостей – подарована путівка, дружина, яка залишила чоловіка, і один на двох номер…

Джерело