Гуляла торговим центром і випадково зустріла колишню однокласницю, з якою ми по молодості постійно конкурували.

– Катю, це ти?

– Запитала вона.

– Скільки років не бачилися!

-Ларисо, рада тебе бачити, – відповіла я.

Ми трохи поспілкувалися, вона із задоволенням розповіла мені про своє життя, про те, що живе в іншому місті зі своїм багатим чоловіком, що має троє дітей, а тут вона проїздом, заїхала в гості до батьків.

-А як твої справи?

– Запитала однокласниця.

-Давай розповідай, я хочу знати все.

-Ларисо, ну ти збираєшся працювати чи ні?

Скільки мені біля твого бутіка стояти?

Ти ж сказала, що на п’ять хвилин у вбиральню сходиш туди й назад! – вигукнула якась жінка.

-Досить вже розмовляти, давай повертайся до роботи.

Після цих слів Ларисі стало ніяково, і вона швидко пішла.

Мені навіть стало її шкода.

КІНЕЦЬ.