Сімейне життя Геннадію набридло. Набридли постійні походи до батьків дружини, поїздки до батьків у село.

Що йому молодому й красивому робити у компанії старих людей? А люди похилого віку для нього були всі, кому трохи за пʼятдесят.

Геннадію хотілося чогось особливого. А чого він сам не знав. Точніше знав, але дозволити собі не міг. Бракувало і часу, і грошей. Добре, що дітей у них із Катериною ще не було.

І ось вирішив він відпочити. В одну з п’ятниць, коли вони мали їхати у село до батьків, Геннадій не прийшов з роботи.

Подзвонив Катерині, сказав, що день народження в друга і вони одразу йдуть у кафе, а потім у нічний клуб.

Внутрішній голос йому шепотів:

-Не треба. Краще поїхати до батьків разом з дружиною.

Довелося Каті їхати одній. Потрібно було копати картоплю, якою батьки Геннадія годували їх усю зиму.

Каті в селі подобалося, та й свекри люди добрі. Поїхала на всі вихідні.

Геннадій тим часом відпочивав і гульбанив.

Отямився він тільки в неділю ввечері в незнайомій квартирі. На кухні грала музика.

-Ну що? Погуляв? І що тепер буде? – внутрішній голос сварився на Геннадія.

Тихенько зазирнувши у прочинені двері він впізнав білявку з нічного клубу. Вона його помітила й вимкнула музику.

-Я піду, – тихо сказав він.

-Куди? Ти ж обіцяв бути зі мною.

-Ну… Ми ще зустрінемося. А поки що мені вже час…

-Я тебе знайду, – засміялась білявка.

Це було не те, про що мріяв Геннадій. Зовсім не те. Ця дівчина і справді його знайде…

…Додому він встиг прийти за півгодини до приходу дружини.

Найсумнішим було те, що на пальці він не виявив обручки!

Мабуть, він її поклав у кишеню і загубив, коли залицявся до дівчат.

Готівки в кишенях теж не було. Добре, що картка була на місці. Завтра він сходить і купить собі таку саму обручку.

Холодний душ трохи збадьорив його. Двері відчинилися, це приїхала Катя.

-Чому твій телефон не відповідає? Я ледве дотягла продукти до дверей. Неси це все на балкон, а це в холодильник, – Катя вказала на сумки та велику коробку.

-Напевно розрядився, а я не глянув, – сказав Геннадій.

Насправді не було його телефона…

-Оце я втрапив, – подумав Геннадій. – Втрапив. Та ні. Це ще не все. Це ще тільки початок. Ти влип по-повній, – говорив він сам собі подумки.

-Мама тобі котлеток передала. Бідний, голодний її син. Наступного разу поїдеш сам. Зрозуміло?

-Зрозуміло. Добре.

Від пильних очей Каті не сховатися. Як не прибирав Геннадій від її погляду руку без обручки, вона таки помітила.

-А каблучка де? Зняв, щоб показувати з себе вільного мачо.

-Вранці під ліжко закотилася. Сам не знаю, як так вийшло…

Наступного дня Геннадій після роботи побіг по каблучку.

Знайшов точно таку ж, нічого дивного, обручки всі схожі.

А ось грошей на картці не виявилося. А він же ж тільки отримав зарплату перед тим нещасним вихідним.

-Що у тебе з телефоном. До тебе не додзвонишся, – казала дружина. – Твій батько заслаб. Мама дзвонила, треба з’їздити забрати його з лікарні й відвезти додому.

Батька відвезли в село. Тиждень пройшов спокійно. Він позичив грошей у друзів і купив телефон з каблучкою.

У п’ятницю ввечері Геннадій з дружиною обговорювали вихідні. Завтра треба поїхати в село. Батько не може працювати, а справ повно. Вирішили їхати рано-вранці, щоб все встигнути. Зібралися вже спати, як раптом у двері постукали.

На порозі стояла та сама білявка. Геннадій навіть не пам’ятав, як її звуть.

-Любий, ти в мене забув свій телефон, – сказала дівчина. – І ось це, – в її руці була його обручка.

-Я вас не знаю. Ви помилилися, – пробурмотів Геннадій.

-Та що ти? А це ти пам’ятаєш? – блондинка зайшла в квартиру і вже знімала туфлі.

-Що це? – оторопів Геннадій.

-Це наші фото. Правда ми гарні?

-Це хто? – в коридор вийшла Катерина.

-Це ти хто?! Я прийшла до свого Геннадія! А ти йди звідси! Він мій!

Катя рота розкрила від здивування.

-Що? Що це означає? Геннадій, поясни мені.

-Ой, подумайте, які ми. Поясни. Йди тобі сказали.

-Це моя дружина. А вас пані я не знаю, – нарешті сказав Геннадій.

-Дружина? Ти не говорив про дружину. Хоча каблучка й лежала в кишені.

-Геннадію! Як це все розуміти? Ти… Ти… Йдіть обоє, – закричала Катя.

-От і все. Докотився. Це все кінець. А так було добре.
Блондинка, схопивши туфлі, вискочила з помешкання.

Геннадій все ще стояв. А куди йому йти? До блондинки? Так він і адреси її не пам’ятає. У нічний клуб? Вже погуляв, а зараз грошей немає.

-Що застиг. Речі збирай і йди.

-Ти не так все зрозуміла…

-Все я правильно зрозуміла. Іди. Бачити тебе не хочу!

Геннадій повільно збирав речі… А може…

-Навіть і не сподівайся. Не пробачу. Ти отримав, що хотів. Все. Ти вільний! Раніше треба було думати. А тепер усе! – і Катя закрила перед ним двері…

КІНЕЦЬ.