Ганна Вікторівна прасувала одяг, коли в двері подзвонили. – Хто ж це так пізно? – подумала жінка і пішла у коридор. Ганна відкрила двері і застигла. На порозі стояла донька Настя, яка не з’являлася вдома вже більше десяти років. – Привіт, мамо. Можна увійти? – раптом сказала Настя. – З’явилася, – вигукнула Ганна Вікторівна. – Назовсім чи як? Настя мовчала. – Що сталося? – занепокоїлася Ганна. Настя опустила очі і сказала: – Мамо, ти була права! Ганна Вікторівна здивовано дивилася на доньку, не розуміючи, що відбувається

 

Дверний дзвінок розлився по кімнатах. Ганна Вікторівна навіть здивувалася від несподіванки.

— Хто ж прийшов так пізно? Невже Іванівна вирішила борг віддати… — ойкаючи, вона поплелася відчиняти двері.

На порозі стояла Настя. Анна Вікторівна раптом відчула, що їй важко стояти, і вона присіла на тумбочку в коридорі: доньку вона чекала найменше, адже Настя не з’являлася вдома вже більше десяти років.

– Привіт, мамо. Можна увійти? – раптом сказала Настя.

Мама і дочка посварилися багато років тому через нареченого Насті. Вона, тоді ще вісімнадцятирічна дівчинка, закохалася, у тридцятип’ятирічного одруженого чоловіка. Як тільки Ганна Вікторівна не намагалася розплющити їй очі — все без толку. Настя не слухала матір і тільки повторювала, що він обов’язково розлучиться. Як не дивно, Валерій і справді розлучився, залишивши дружину та двох дітей. Але на Насті одружуватися не поспішав. Майже два роки він годував обіцянками, а потім одного дня поїхав підкорювати столицю. Настя відразу зібрала валізу і поїхала за коханим. Тоді й сталася сварка між нею та матір’ю, який посварила їх, найближчих людей, на багато років. За всі ці роки Настя жодного разу не подзвонила і не написала Ганні Вікторівні, чим посилила образу матері.

Через три роки після відходу Насті із сім’ї, Ганну покинув і чоловік. Чоловік знайшов собі молоду, яка народила йому дочку. Семен Павлович не приховував роман. Будучи чесною людиною, він відразу ж розлучився і одружився з коханкою. Що відчувала тоді Анна Вікторівна, було відомо одному Богу. І хоча на розлучені вона трималася стійко, вже через пару місяців після розлучення квітуча жінка почала повільно змінюватися. У квартирі, де завжди було весело та галасливо, тепер було порожньо. Не було кому готувати обіди і прасувати сорочки, не треба було чепуритися, фарбувати волосся і робити макіяж. Справа посилювалася тим, що Ганна Вікторівна працювала перекладачем вдома і тому стала майже повною затворницею. У свої п’ятдесят вона стала виглядати на шістдесят із хвостиком.

На фото у соціальних мережах жінка бачила, що у доньки все добре, вона жива та здорова. І від цього було ще образливіше. У всіх своїх бідах Ганна Вікторівна звинувачувала лише себе: доросла людина, а не змогла знайти порозуміння з дитиною. І ось тепер, коли вона найменше цього чекала, дочка нарешті приїхала.

— З’явилася, — вигукнула Ганна Вікторівна. – Назовсім чи як?

Настя хмикнула носом. Тільки зараз мама побачила валізу, що стояла поруч. Значить надовго.

— Заходь, що з тобою робити. Я у твоїй кімнаті нічого не чіпала. Тільки пил протирала… — махнула рукою мати.

Дівчина мовчки закотила валізу до коридору і зняла куртку. Допитливим поглядом Ганна Вікторівна оглянула дочку.

– Їсти будеш?

Настя мовчки кивнула.

Ганна Вікторівна вирушила на кухню. Знай вона заздалегідь, які гості завітають, купила б хоч ковбаски та сиру. А так, крім вчорашнього супу та десятка яєць, у холодильнику нічого немає.

Жінка накрила стіл і сіла на табурет у кутку кухні, склавши руки Вона чекала, що дочка зараз їй розповість, чому приїхала додому стільки років по тому. Але Настя, не сказавши жодного слова, повечеряла і знову пішла до своєї кімнати.

– Розповісти нічого не хочеш? — мати зазирнула до дочки в кімнату. Та лежала на дивані обличчям до стіни і щось гортала у телефоні.

– Не хочу.

— Не хоче вона… — з образою передражнила Ганна Вікторівна доньку. — З’явилася стільки років без попередження і мовчить.

Запанувала пауза.

— Ти мала рацію, Валерій виявився негідником, — сіла на дивані Настя. — Мабуть, ти хочеш це почути.

Мама кивнула.

— Я це завжди знала, коли він дружину з дітьми покинув. А сталося що?

Настя раптом затулила обличчя руками та розплакалася.

– Ти чого? – запереживала мама. — Він тобі зраджував?

– Гірше, – сказала Настя. — Я вагітна, а Валерій не хоче дитини. Каже, йому набридло бути батьком, ще коли з Мариною жив.

— Оце так.., — Ганна Вікторівна сіла на краєчок дивана й поклала долоню на плече доньки. — Справді, негідник.

— Сказав не повертатися, поки не вирішу цю проблему… — Настя ще дужче заплакала. — А мені вже під тридцять, раптом я більше не зможу стати мамою!

Ганна Вікторівна не знала, що сказати. Ось негідник, цей Валерій! І звідки він узявся? От був би Семен вдома, він би обов’язково знайшов і потрібні слова для доньки, і не дозволив цьому негіднику так вчинити.

— Отже, так, — твердо сказала жінка. — Народжуватимеш. А Валерій твій нехай один живе. До сивого волосся дожив, а розуму не нажив. Скільки йому сорок? Одних дітей залишив — інші не потрібні!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩