Галина все жuття жuла під докорами матері. Але незабаром вона прийшла до тями, і вирішила що відтепер все буде по-іншому

 

— У всіх моїх однолітків вже онуки є, лише я одна без онука сиджу, — вкотре почала скаржитися на життя Світлана Семенівна. — Щоб народити дитину, мені треба спочатку вийти заміж. З твоїм підходом до наречених я заміж не вийду, — відповіла Галина. — Так приведи такого, щоб я залишилася задоволена.

— І чим тебе Стас не задовольнив? Заробляє багато, не скупився, букети тобі дарував, без шкідливих звичок. — Це той, у якого син? Заради чого, мені з чужою дитиною няньчитися. — З чого це тобі з його сином няньчитися? У хлопчика мати є.

А Стас має свою квартиру. Тож якщо син приходитиме в гості до батька, ти його й не побачиш. — Стривай, стривай. Тобто ти хочеш кинути матір тут одну, а сама переїхати до чоловіка? А якщо мені знову стане погано? Хто мені допоможе? Води принеси! Галина дала матері воду, попередньо накапавши в склянку ліки.

Через три місяці: — Мамо, присядь, будь ласка. Постарайся не нервувати. Я вагітна, – повідомила Галина матері. Світлана Семенівна спершу завмерла, потім ожила. — Хто батько? Ти що, вирішила безбатченку плодити? Нагуляла? Як я людям у вічі дивитися буду? Ось так, мучся з нею,

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩