Галина готувала плов, коли з роботи повернувся Олег. – Нам потрібно серйозно поговорити, – сказала дружина, коли чоловік зайшов на кухню. – Я тебе слухаю, – відповів він і сів за стіл. – Сніжана мені все розповіла. Розповіла, що ти мені зраджував, – раптом сказала Галя. – Ну й що? – єхидно посміхнувся Олег. – Думаєш, що я зараз все заперечуватиму? І твої пригоди для мене – таємниця? – Які пригоди? – здивувалася Галина. – Не прикидайся! Я знаю твою таємницю! – вигукнув чоловік. Галина здивовано дивилася на чоловіка, нічого не розуміючи

 

Той, хто скаже, що до шлюбу Олег підходив винятково розважливо, буде неправий. Зовсім неправий. До Галини він відчував щиру симпатію. Ні, ну а як чоловікові без симпатії? Не вийде нічого!

А Галя нічого така була – як треба. Все при ній. Симпатична, хоч і не красуня. Втім, Олег завжди знав, що красуні – це не про сім’ю. Одружуватися треба саме з такими: не надто яскравими, не надто сірими.

І характер у Галини цілком підходящий: весела, заводна, співає вічно щось, не хмуриться, не злиться через дрібниці. Навпаки, якщо у Олега щось не ладнається, настрій на нулі, завжди вміє якось підійти, приобнять, щось на вушко прошепотіти, розбурхати – і, дивишся, вже якось спокійніше стало.

Тож неправда все це. Галя йому дуже подобалася, хоч Олег і не вважав її красивою та найкращою. А її квартира йшла просто приємним бонусом до всіх її переваг – хто ж відмовиться від добра, яке саме в руки йде? Правильно ніхто.

Два роки минули як в раю. Галина воркувала довкола чоловіка, заглядала в очі, купувала дорогі подарунки до кожного свята, пекла йому печиво та в’язала шарфи. 

– Пощастило тобі з дружиною, – заздрили друзі, а Олег лише зарозуміло кивав: – Місця треба знати!

Отже, дружина витримала всі перевірки, тепер можна було подумати і про дитину, тим більше, що Олегу виповнилося сорок один рік, та й Галині цього року виповнилося тридцять. З роботою в обох було все гаразд, зарплати “білі”, виплати стабільні, житло є. Загалом, настав час.

Андрійко народився в належний термін, і Галину як підмінили. Тепер вона весь час сюсюкалася з немовлям, варила йому кашки, готувала пюрешки, а Олег повинен був задовольнятися вчорашньою їжею. І дорогі подарунки пішли в минуле: Галя обмежувалася термокухлем та романтичною вечерею, а на день народження, яке припадала на початок березня – спеченим тортиком та шкіряним гаманцем.

Виглядала вона, щоправда, чудово. Все зайве пішло швидко. Його дружина начебто розцвіла після пологів, покращала. 

– З чого б це, – думав Олег, – начебто втомлюється з дитиною… Або просто так мені каже? Або… справа в іншому?..

Думка про “друге”, відвідавши одного разу, вже не залишала Олега. Він знаходив дедалі нові докази цього. Приходить із роботи, а дружина нафарбована та зачесана? Ох, недарма! Іде до перукарні? А для кого чепуриться? Гімнастикою вдома займається? А для чого? Олега її фігура і так влаштовує.

Ще більше він укріпився у підозрах, коли Галя вийшла на роботу. Тепер вона виглядала ще краще, ніж коли сиділа вдома, перетворившись на справжню красуню. З роботи приходила задоволена, з блискучими очима. Знову почала сміятися і співати.

Потім почалися затримки на роботі та відрядження, а потім її раптом підвищили на посаді. 

– Ну зрозуміло, що це за підвищення, – посміхався Олег. – Зрозуміло, як вона його заробила!

З одного боку, йому, звичайно, було трохи прикро, що його дружина виявилася настільки непорядною жінкою, але з іншого – йому нічого не хотілося міняти. Дружиною вона була гарною! І дитиною сама займалася, Олега напружувала тільки в крайніх випадках. Знову ж таки – квартира…

Олег переживав, не знаючи, як вчинити. І не міг змиритися, що зраджує дружина, і втрачати налагоджене життя не хотілося. Думав він, думав, і таки знайшов вихід: відплатити дружині тією ж монетою. Нехай вона не буде цього знати, нехай не зазнає всієї гіркоти п, яку він відчуває, зате Олегу не буде так прикро. 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩