Галина дуже хвилювалася. Ну а як же ж?! Сьогодні вона мала познайомитися з дітьми чоловіка від його першого шлюбу.

Ще вдень вона накупила різних смаколиків і тортик.

Дітей вона любила, навіть мріяла в юності стати вихователькою у дитячому садку, чи педіатром, якщо вийде, але не вийшло і Галина стала дизайнеркою.

Хоча окрім розробки дизайну інтер’єрів, вона малює ілюстрації для дитячих книжок, тож мрія майже збулася.

Раптом подзвонив Максим:

-Не буде дітей… Торт самі з’їмо.

-А що сталося? Обіцяли ж відпустити їх на добу!

-Та там таке робиться з тещею! – сказав Максим. – Зараз розкажу. Діти явно проти нас налаштовані…

Так зрозуміло. Знайома ситуація, тещі вміють налаштовувати, вона знає.

Коли її мама розлучилася з батьком, то бабуся дуже була проти зятя і налаштовувала Галю та її молодшого братика проти тата.

Але вона точно знала – діти всі рано люблять батьків, як би це кохання не забирали.

-Уявляєш, – скаржився Максим, коли приїхав додому. – З Веронікою начебто домовилися, але як приїхав, почалося:

-Йди до своєї розлучниці – от і сиди з нею, нема чого дітям бачити твої шашні!

Це теща репетувала, а Вероніка підтакувала. Діти сидять, дивляться, навіть не підійшли, щоб обійнятися.

Галя не була розлучницею, вони з Максимом познайомилися через два місяці після розлучення, але все рівно було сумно на душі.

А через тиждень трапилося лихо – Вероніка спізнювалася на роботу, переходила дорогу і… Не додивилася…

Поклали її в лікарню. Максима теща навіть забрати дітей із садка не змогла – була біля неї.

Ех, не так уявляла Галя зустріч із дітьми! Їх забрав Максим. Шестирічна Марійка та чотирирічний Мишко спочатку відмовлялися йти додому до батька та до «цієї Гальки», але потім батько таки вмовив їх.

Вони тулилися біля вхідних дверей і забирали руки, коли тато хотів зняти їм курточки. Максим намагався бути лагідним, але вже помітно нервував.

-Ходімо, вони самі розберуться, – прошепотіла Галя.

Вона мала рацію – трохи постоявши в коридорі, Марійка допомогла Мишкові роздягтися, але все одно малюки нерішуче стояли.

-У нас для вас є кімната, – Галя присіла перед дітьми навпочіпки, і вказала на двері маленької кімнати. Там є для вас двох диван, але поки що немає іграшок, але ми потім їх купимо. Зате ви можете дивитися там мультики.

Вечеряти діти відмовилися, погодилися тільки на чіпси. Коли діти вже спали, Максим із Галею вирішували – що робити.

-У садок їм поки що не треба ходити, – сказала Галя. – Зайві переживання, та й їхати далеко. Нехай поки що звикають до нас. Я поки що замовлення на виїзд брати не буду, буду сидіти вдома.

-Галю, ти уявляєш, як тобі буде з ними складно, – відповів Максим. – Вони ж проти нас, а тебе, взагалі невідомо ким вважаються.

-Це ненадовго, повір мені! І дай Бог Вероніка незабаром одужає.

З сварками, але Максим забрав у тещі дитячі речі – вона хотіла відправити дітей до своєї сестри у село. Вероніка потроху одужувала, але був потрібний майже цілодобовий догляд – теща від неї не відходила.

А в цей час Галя потихеньку привчала до себе дітей. Так, з ними було дуже складно. Вони відмовлялися їсти, весь час просилися до мами, плакали. Все, чим можна було нагодувати дітей за цілий день – це каша з варенням та чаєм з печивом.

На кухні вони їсти з дорослими не хотіли – там же сиділа «Галька зі зрадником». Вони весь час сиділи у своїй кімнаті і дивилися мультики, іноді бігаючи в туалет.

Що з ними робити, щоб приручити? Галя почала розкидати свої невдалі малюнки в коридорі, перед туалетом. Ними зацікавилася перша Марійка. Побачивши краєм ока, що вона їх розглядає, Галя навмисне голосно почала зітхати і скаржитися:

-От невдача! Не можу дитячу книжку правильно оформити! Нічого не виходить, тут помічник потрібний, бажано, щоб це була дитина! Ну чому така невдача?

Згодом, Галя помітила, як у дверях з’явилася Марійка. Галя повернулася, але та одразу втекла, а через хвилину з’явилася знову.

-А що треба допомогти? – запитала вона.

-Розумієш, я малюю і пишу казки, але поки що нічого не виходить. Ось якби ви мені з Мишком придумали історію з картинок, то в мене б справа легше пішла.

-Тітонько, а ти не погана? – запитала Марійка.

-Ні, – засміялася Галя.

Вже через дві години Мишко з Марійкою наввипередки вигадували казку. Їхні думки були наївними і сплутаними, але Галя вдавала, що старанно записує їх балаканину.

Діти заважали, не давали зосередитися на малюнках, але Галя подумала:

-Нічого, діти заснуть, працюватиму.

З тих пір почалася дружба, діти більше не цуралися Галю та батька.

Через два місяці дітей можна було привезти до матері, хоч вона поки що лежала.

Максим працював, Галя привезла дітей сама. До них вибігла теща Максима, яка одразу ж взяла дітей, щось гнівно прошипіла на адресу Галі й пішла. Через десять хвилин вона повернулася і попросила Галю зайти в палату.

Галі дуже цього не хотілося, але вона пішла. Зустріч з Веронікою не обіцяла нічого хорошого.

Але реакція Вероніки була дивною, Галя на це ніяк не очікувала. Вона присіла поряд з Веронікою, Галя взяла її за руку сказала ще слабим голосом:

-Дякую тобі за діток моїх, що не покинула! Коли я прийшла до тями, мені мама сказала, що діти в селі у тітки Наді, і запевняла, що все з ними добре. А я знаю тітку Надю – вона не любить дітей, у неї навіть своїх немає, і з дитинства пам’ятаю її характер. Тільки вчора вона зізналася, що малюки у вас, мені одразу полегшало. Дякую, що ти спільну мову з ними знайшла, діти мені розповідали, як ти казки з ними пишеш.

Дуже несподівано, Галя відчула, що зараз заплаче…

Минуло ще кілька місяців, і Вероніку виписали, вона забрала малечу.

Максим став безперешкодно брати дітей на вихідні, і вже ніякі підступи тещі не заважали бачитися з Марійкою і Мишком.

КІНЕЦЬ.