У нас із чоловіком є дві доньки. Старша Марина, якій вже 38 років, вже кілька років живе і працює в Італії. Вона дуже рідко приїжджала на батьківщину: говорила, мовляв, із роботою ніяк. На початку цього року ми з молодшою донькою вирішили поїхати до неї у гості.

З житлом проблем не мало бути, оскільки Марина винаймала квартиру. Плюс до всього нам давно хотілося познайомитися зі своїм майбутнім зятем. Марина перебралася до Італії 6 років тому.

Пробувши там лише рік, вона повідомила, що познайомилася з італійцем, і незабаром вони одружаться, навіть фотки скидала. Ось тільки мене турбував той факт, що весілля постійно затягувалося. Так ось, ми приїхали, познайомилися з цим хлопцем, він здався нам досить-таки пристойною людиною.

Маріо зводив нас до ресторану, пригостив смачною італійською вечерею. Ми прожили в Італії півроку. Якось, прогулюючись вузькими вуличками, я зустріла землячку Ірину, яка жила в будинку навпроти. Яке ж було моє здивування, коли вона сказала:

-Маріо – чудовий хлопець. Жаль тільки, що одружений. Потім вона додала, що Маріо не може роз лучитися, оскільки за законами цієї країни у разі роз лучення все майно дістається дружині. Дочекавшись Марину з роботи, я покликала її на кухню, щоб розпочати серйозну розмову.

Дочка розповіла практично те саме, що повідала мені Ірина. Я сиділа і не могла зрозуміти одного: закон є закон, тільки навіщо моя донька зв’язалася з одруженим чоловіком? Зараз я вже на батьківщині, але ніяк не можу розповісти чоловікові про те, що дізналася в Італії. Та й за долю своєї доньки я дуже серйозно турбуюся.

КІНЕЦЬ.