Дуже погано, коли чоловік не думає своєю головою, а користується тим, що надумала його мати. Особливо погано, коли з його мами мислитель такий собі, тому що вона застрягла в часі та вперто відмовляється від благ цивілізації. Ніколи не думала, що ми з чоловіком посваримося через посудомийну машину.

Мама чоловіка, Олена Павлівна, показала свою дрімучість ще до нашого весілля. У будинку не було пилососа. Взагалі! Не тому, що зламався, а тому, що його ніколи не купували. Вона так і прибиралася віником, а потім вологою ганчіркою, а килими чистила руками.

– Ой, та пустощі це все, всі ці новомодні штучки! Краще, ніж я руками приберу, жоден пилосос не впорається, – заявила тоді свекруха.

Все б нічого, але з’ясувалося це, коли мама мого на той момент нареченого зламала ногу, а ми вирішили допомогти їй по дому. Все-таки людині потрібна була допомога. А тут такі відкриття. Я востаннє таким варварським способом прибиралася у бабусі у початковій школі. Але бабуся просто не мала пилососа, бо не могли собі дозволити його купити, а тут, тому що це “новомодна штучка”. Це пилосос звичайний!

Зрозуміла я тоді, що свекруха мені дісталася дуже своєрідна. Я навіть до нареченого почала пильніше придивлятися, може він теж старовір, хоч і машину водить, а не коня, і телевізор дивиться, і телефоном користується, а не пташиною поштою.

Телефоном, до речі, користувалася і свекруха. Хоча тут я віддала б перевагу все-таки пташиній пошті, чесно кажучи. Після весілля ми переїхали на інший кінець міста, до квартири, яку мені залишили бабуся з дідусем. Тому дістати нас мама чоловіка могла тільки через цю чудо-коробочку. У гості вона приїжджала рідко, хоч і цих нечастих візитів мені вистачало з головою.

– А чим це ти посуд миєш? Потрібно мити господарським милом. А якщо не відмивається, то содою потерти!

– Білизну кип’ятити треба, щоб там усі мікроби загинули!

– А взимку під батарею став пляшки з водою, обов’язково, бо сухо вдома буде.

У вік пральних машин, зволожувачів повітря, миючих засобів, ці її поради здавалися дикістю. Я не розуміла, звідки у жінки, якої ще й шістдесяти немає, стільки давньої нісенітниці в голові? У мене бабуся такими нісенітницями не страждала. Добре хоч у нас вдома килимів не було, бо довелося б вислуховувати лекцію, як їх правильно руками чистити.

Нещодавно я забажала посудомийну машину. Втомилася я постійно з’ясовувати з чоловіком стосунки на тему, кому дістається честь мити тарілки та виделки. Якщо є можливість полегшити собі життя, то чому б не скористатися?

Грошей на купівлю цього агрегату у нас вистачає, місце на кухні теж є. Обговорила ідею з чоловіком, йому вона також сподобалася, він до фанатів миття посуду теж жодного разу не належить. Начебто все вирішили, але його за язик хтось тягнув і він проговорився про плановану покупку своїй мамі.

– Ви чого надумали? Навіщо витрачати гроші? У вас їх що, кури не клюють? Вас всього двоє, а ви цілу машину для миття двох тарілок купувати збираєтесь? – Наступного дня голосила Олена Павлівна у нас на кухні.

Я взагалі не розуміла, а в чому, власне, проблема. Кухня наша, гроші наші, посуд теж наш. Навіть вода та електрика наші. То з чого мама чоловіка так збудилася?

– Зовсім ти, невістка, розлінувалася! Я ось у твої роки й без пилососів, і без мультиварок, мікрохвильових печей, і без пральних машин обходилася! І все встигала! А ти технікою обклалася, сама робити нічого не хочеш.

Дивні звинувачення. Таке відчуття, що це я заважала свекрусі мати потрібну побутову техніку. Просто час такий був, а тепер прогрес просунувся далеко вперед. Але на Олену Павлівну мої аргументи щодо розвитку цивілізації не подіяли, вона продовжувала обурюватись.

– Вона ж ще й великих грошей коштує! Якщо вам їх подіти нікуди, то краще мені новий диван придбали б!
Мамі чоловіка я покивала, ні в чому не переконувала, просто напоїла чаєм і випроводила. А потім трапилася розмова з чоловіком.

Спочатку він отримав зауваження, що розповів мамі про те, що її зовсім не стосується. Потім чоловік почав задумливо міркувати, що мама взагалі-то має рацію, і посудомийка нам не потрібна.

– Ну, вона ж правильно розсудила, нас двоє, ми цілими днями на роботі, вдома тільки каву п’ємо і вечеряємо. Не так у нас і посуду багато.

Багато не багато, а мити його все одно доводиться. До того ж вечерю ще в чомусь готувати потрібно, а це теж забруднює посуд. Ось так і набирається надвечір ціла раковина. І щось чоловік не біжить поперед мене, щоб її помити. Я навела свої докази, чоловік же міцно вхопився за мамину думку, що посудомийка нам не потрібна.

– Ну раз ти так вирішив, то тепер весь посуд у будинку митимеш сам. Його ж не так вже й багато за твоїми словами.

– А чого це тільки я? Ти ж теж посудом користуєшся?

Ось так словом за слово і ми посварилися. Хоча було б через що! Через покупку, на яку спочатку обидва були налаштовані. Якби свекруха не влізла, то все було б чудово. Але чоловік чомусь послухав її, а не голос розуму. Ось тепер нехай думає – або він миє весь посуд сам, або купуємо посудомийку, або нехай чухає до мами в середньовіччя.

КІНЕЦЬ.