Дружина нещодавно заявила, що nовинна мені у дечому зізнатися, що стосується нашої дuтuнu. В той же час я згадав, що до нашого весілля вона поїхала на стажування до столиці.

У Регіну я закохався ще в перший робочий день. Вона була втіленням мого ідеалу жіночої краси. Вся така маленька, тендітна, завжди елегантно одягалася. Я божеволів від виду її струнких ніжок. Не дивно, що відразу за нею став доглядати. Весь офіс знав про мої почуття, я й не намагався приховувати. Щоранку зустрічав її свіжим букетом її улюблених квітів. Від її подруги дізнався, що вона найбільше любить півонії.

Вона квіти від мене приймала, під час перерви була не проти, щоб я сідав поруч. Ми багато розмовляли під час перерви. Саме з цих розмов я дізнався, що Регіна не любить розмірене життя у нашому маленькому містечку та мріє про столицю.

За місяць її мрія збулася, її відправили на стажування до столиці. Перед її від’їздом я встиг зробити їй пропозицію руки та серця, вона сказала, що подумає. Весь час її відсутності я дуже сумував. Регіни не було місяць.

А потім вона приїхала і відразу сказала мені, що згодна на мою пропозицію, але з умовою, що ми одразу одружимося і житимемо разом. Я був дуже радий, за тиждень ми розписалися. А

через місяць Регіна втішила мене новиною про свою вагітність. Незабаром народилася донька, яку ми назвали Сонею. Коли Соні було п’ять, Регіна вирішила зізнатися, що Соня не моя дочка. Це було як грім серед ясного неба. Я навіть не підозрював, що дружина брехала мені усі ці роки.

Дівчинка, яку я виховав, мені не рідна! Вона народила її від якогось столичного хлопця, який зник після кількох сумісних ночей. Вона погодилася на шлюб зі мною, бо не хотіла одна ростити дитину.

Усі ці роки її мучила совість за брехню. Звичайно, спочатку мені було боляче дізнатися про все це, але потім я подумав і вирішив не руйнувати наш шлюб. Зрештою, яка різниця? Батько той, хто виховав, а не той, хто зачав.

КІНЕЦЬ.