До нашого весілля залuшuлося nриблизно два тижні, як раптом свекруха з братом чоловіка прийшла до мене додому. Після її заяви я вирішила, що весілля не буде.

 

Ми вирішили одружитися, і весілля було призначено за два тижні. Мені здавалося, що ми любимо одне одного – і це назавжди. Доглядала його, готувала його улюблені страви і все було чудово. Ми жили у моїй квартирі, яка дісталася мені від коханої бабусі. Саме ця бабуся й виростила мене, бо мамі не було коли.

І я завдячую лише бабусі, всім тим, що я маю і ким я стала. Я часто приходжу до її кімнати, в яку нікого не пускаю і тримаю зачиненою, нічого в ній не змінюючи і уявляю, що бабуся поряд. Мені дуже приємно. Я її відчуваю у цій кімнаті.

Саме у цій кімнаті я складала плани на майбутнє. У мене були відкладені гроші, які я збиралася витратити на весільну подорож. Але мій наречений мене переконав ці гроші зробити першим внеском купівлі автомобіля в кредит. Він вважав, що краще купити потрібну річ.

Це мені не сподобалося, але це ще квіточки. Ми жили у двокімнатній квартирі моєї бабусі. За тиждень до весілля до нас прийшла майбутня свекруха зі своїм молодшим сином і заявила, що син житиме у нас, у кімнаті моєї бабусі. Мені було дуже неприємно.

Вона з моїм нареченим навіть вирішила, яку машину ми купимо на мої гроші. Я закрилася в кімнаті бабусі та заплакала. Але бабуся й тут мені допомогла. Я згадала її слова про дбайливого чоловіка і вирішила, що весілля не буде. Витерла сльози та пішла купувати квиток на потяг. Йому залишила прощальний лист і попросила віддати ключі від квартири сусідці та піти. Думаю, що правильно вчинила.

Джерело