До Катерини прийшла в гості її подруга Наталя. Вони сиділи на кухні й балакали за чашкою чаю. – Ти знаєш, – сказала Катерина. – Мені набагато легше стало. Хоч якась вигода від розлучення… А так – самотність. – Не переймайся, – намагалася підбадьорити подругу Наталя. – Просто треба трохи почекати. – Та я й не засмучуюсь дуже… – сказала Катерина. – Катрусю… – Наталка почала говорити і замовкла. – Я тобі хочу дещо сказати. – Говори! – здивувалась Катерина. – Я слухаю уважно. – Це дуже важливо, і сталося все так несподівано… – продовжувала Наталя. Катерина запитливо дивилася на подругу, не розуміючи, що відбувається

 

Наталя зустрічалася з одруженим чоловіком. Її подруга Катерина, вислуховуючи щодня, як просувається справа з відведення чужого чоловіка з сім’ї, вирішила ще раз сказати Наталії, що вона про все це думає:

– Тепер я бачу, що в чергу можна стати не лише по хліб і молоко, але й по чоловіка.

– Ну, що ти вигадуєш? Яка черга! Просто чекаю, коли і до мене прийде щастя, – заперечила Наталка.

Так вийшло, що Катерина та Наталка розлучилися практично одночасно. З різницею у пів року. Спочатку – Наталя. Потім – Катерина. У Наталки синові було 10 років. А у Катерині донька навчалася вже у випускному класі. Просто Катерина заміж вийшла у 20 років, а Наталя – у 30.

Жінки познайомилися на роботі та вже давно дружили. А після розлучення стали взагалі не розлий вода. Майже щодня увечері вони йшли додому, зазвичай до Катерини, заходили заздалегідь у магазин, купували тістечка. І сиділи допізна потім, пили каву чи чай. І балакали.

Вони нічого не приховували одна від одної. Тому поговорити їм було про що. Але найбільше зараз їх зближала загальна неприємність – розлучення. А ще, загальний інтерес та спільна мета – як знайти чоловіка. І не аби-якого, а хорошого.

…Одного разу вони, як завжди, сиділи вдома в Катерини на кухні й балакали за чашкою чаю.

– Наталко, ми з тобою так погладшаємо скоро! На вечерю – тістечка! – сказала Катерина.

– Ну, не кожен же ж день!

– Але часто!

– Добре що ще чай, а не щось міцніше! Тоді тістечками не обійшлися б, – засміялася Наталка.

– Добре тобі сміятися, ти он яка худенька. А я?

– Ну, ти також нічого. Переживати нема про що.

– Ні, щось ми з тобою не те робимо. Давай нормально вечеряти.

– Ось іще! Не хочу! У шлюбі ці вечері набридли! Тільки й стояла біля плити, – Наталя невдоволено насупилась.

– Але все одно готуєш для сина? – запитала Катерина.

– Звичайно, готую. Але це дві великі різниці – чоловіка нагодувати і дитину.

– А я теж, знаєш, прямо розслабилася. Відпочиваю… Донька іноді й сама щось приготує, доросла вже. Набагато легше стало. Хоч якась вигода від розлучення, – Катерина сумно посміхнулась.

– Ось що ти таке вигадуєш?! Багато, дуже багато користі від розлучення! І найголовніше – нерви тепер у нас із тобою спокійні!

– І самотність, – додала Катерина.

– Не переймайся! Просто треба почекати, – намагалася підбадьорити подругу Наталя.

– Та я й не засмучуюсь…

– Катрусю… – Наталка почала говорити і замовкла.

– Що?

– Сказати тобі дещо хочу.

– Говори! Я слухаю уважно.

– Це дуже важливо, і сталося все так несподівано… – продовжувала Наталка.

Катерина запитливо дивилася на подругу, не розуміючи, що відбувається.

Наталя помовчала ще трохи, дивлячись собі в чашку, а потім сказала:

– Я познайомилася з чоловіком. Ми зустрічаємося…

– Так?! Давно?!

– Ні, тільки двічі зустрілися. Поки що…

– Давай розповідай! Оце так! Приховала від мене таку новину! – обурилася здивована Катерина.

– Та поки що й розповідати нема чого. Познайомились у соцмережі. Написав мені купу компліментів, ми зідзвонилися. Потім запропонував зустрітись.

– І?

– Ну… Все добре…

– Розлучений? Вдівець?

– Ні. Ні те, ні інше.

– Самотній? Без дітей?

– Він одружений.

Катерина засмутилася:

– Ой, Наталко! Моя люба! Ну що ти робиш? Ти ж собі життя зіпсуєш! Кидай його, доки не звикла!

– Катрусю, ти не розумієш! Це нехай він до мене звикає. А потім піде від дружини. Бо не зможе без мене жити!

– Ну, яка ж ти наївна! Я тобі зараз можу сотню історій з життя розповісти, як нещасні жінки стали в такій ситуації ще нещаснішими!

– Може, ти мені заздриш?

– Недолуга! Я тобі співчуваю і переживаю за тебе.

– Його звуть Андрій, – зупинила подругу Наталя.

– А де ви зустрічалися?

– Не вдома, звісно. Перший раз у нього на дачі. Потім моя мати ключі від квартири дала, сама пішла гуляти.

– Мама дала тобі ключі?

– Так. А що такого? Вона всього лише хоче, щоб я була щасливою…

…Минуло десять років.

Катерина давно знову вийшла заміж. Вона, якщо чесно, не дуже й хотіла розписуватися, але коханий наполяг. Ось такий трапився їй чоловік. Старомодний.

А Наталя так і досі зустрічалася зі своїм одруженим Андрієм. Якось у них все затяглося і застопорилося. Ні туди, ні сюди.

– Наталко, може пора його вже перед вибором поставити? Або ти, або дружина. Ну скільки можна вже! – сказала якось подрузі Катерина.

– Я не можу.

– Чому?

– Переживаю.

– Чого?

– Він мене покине.

– Пам’ятаєш, як ти казала, що він звикне до тебе і нікуди не дінеться. Скільки ще для цього потрібно часу? 10 років минуло.

– Він дружину кохає. Не піде від неї.

– Дружину кохає?! А як же ти?

– І мене кохає. Теж.

– Так не буває, Наталко!

– Буває, Катрусю! У нас саме такий випадок.

– Та що це таке! – обурилася Катерина. – Ні, тут щось не так.

– Що не так?

– Стривай, думаю…

Наталка дивилася на подругу і чекала, коли та нарешті озвучить свої думки. Вони сиділи вдома у Наталки. Її син поїхав навчатися в інше місто, і Наталя тепер жила сама.

До речі, Андрія це дуже навіть влаштовувало. Зручно, жодних проблем. Його взагалі все в Наталці влаштовувало. Симпатична, струнка, самотня, на гроші не жадібна, його дуже любить і нічого не потребує. Золото, а не жінка!

– Ну що? Говори! – Наталя з нетерпінням дивилася на подругу.

– Зараз скажу. Але одразу попереджаю, тобі це не сподобається, – Катерина говорила серйозно.

– Ну й нехай. Кажи, що в нас із Андрієм не так?

– Схоже на те, що у твого Андрійка, окрім тебе та дружини, є хтось іще…

– Що?! Що ти говориш! Додумалася! Не може такого бути!

– Чому не може? Ти стоїш у черзі навіть не під номером один.

– Знову ти про свою чергу!

– Це не моя черга, а твоя. Це ти в неї стала 10 років тому. І досі чекаєш…

…Наталя не повірила Катерині. Але дивовижна справа, Катерина мала рацію!

Андрій був із тих чоловіків, кому завжди мало дружини. Йому для повного щастя потрібні жінки. І зрозуміло що не одна.

Про запас має бути, як мінімум, ще дві!

Тому що зі свого досвіду він знав – жінки народ такий, дуже непостійний.

Ні, дружина – це зовсім інша річ. А ось самотня жінка…

Самотні, як правило, усі нещасні. З ними, щоб проблем не було, розумно треба спілкуватися.

Найперше – наобіцяти більше щастя в майбутньому. Своє розлучення, одруження з нею. Нехай чекає. Постійно показувати, як сильно її любиш.

Особливо на молоду жінку діє фраза:

– Хочу від тебе сина, або доньку. Але поспішати не будемо. Все життя у нас з тобою попереду, кохана.

Якось так.

У Андрія була ще одна подруга. Вона була в нього і до знайомства з Наталею. Так що, Наталка одразу ж, не знаючи цього, стала в чергу під номером «два».

Після розмови з Катериною Наталія замислилась. Ну, що ж це таке вигадала подруга!

Ні, Андрійко не такий, він любить її. Просто з розлученням якось не виходить у нього. То одне, те інше…

А якщо… Це все ж таки правда? Що ж робити? Треба з ним поговорити…

Коли Наталка завела розмову на цю тему, вона раптом побачила, що Андрій ховає від неї очі.

Що?! Це правда?! Не може бути!

А Андрій був дуже здивований, його застали зненацька.

Ніяк він не очікував, що Наталя, жінка середнього, що вже там, розуму, здогадається.

З розумними він намагався не зустрічатися. Вибирав собі завжди наївних, готових вірити кожному його слову.

До своїх 55 років Андрій накопичив уже достатній досвід у спілкуванні з жінками. Став справжнім жіночим психологом. Знав, що сказати і коли. Щоб приспати пильність і розсіяти здогадки.

І тут раптом таке запитання від Наталі! Кого ще має, крім неї?! Здогадалася? Але як?! 10 років вірила йому і раптом перестала вірити?

Андрій спробував почепити Наталці нову порцію локшини на вуха, але не вийшло.

Все звучало дуже непереконливо. Наталя, почувши недобре, влаштувала сварку. Вони дуже посварилися.

Наталя пішла до дружини Андрія. За стільки років вона вже добре знала цю родину. Знала де працює ця жінка. І після роботи зустріла її біля офісу.

Жінки поговорили. На здивування Наталі, спокійно. Дружина Андрія виявилася набагато розумнішою, аніж думала Наталя.

Вона була навіть розумнішою за свого чоловіка. Тому що знала все про його пригоди.

Жінка дуже втомилася і готова була розлучитись хоч сьогодні. Утримувало її від цього кроку лише одне – квартирне питання.

Діти, син і дочка, виросли, але на ноги поки що міцно не стали, вчилися.

Заробляла вона, на відміну від чоловіка, небагато.

От якби він пішов до якоїсь жінки і не претендував на квартиру, вона була б щасливою. Якщо Наталя готова прийняти Андрія на таких умовах, то вона розлучиться з ним без роздумів…

…Катерина дуже переживала через свою подругу. От же ж невдаха яка! Зв’язалася на своє лихо з Андрієм цим. Вона поділилася своїми гіркими думками з чоловіком.

– Три жінки! Неймовірно! Як він примудряється вести такий спосіб життя? Де бере сили?

– Та які там сили, я тебе прошу! Найзвичайнісінький. Вони з Наталкою зустрічаються всього кілька разів на місяць. Буває й рідше. Напевно і з іншою подружкою так само. Натомість говорити гарно добре вміє. Жінки й вірять йому.

– Вірять стільки років поспіль?

– Коли стоїш у черзі, то просто чекаєш. Ти знаєш, як життя швидко летить. Дні, місяці і роки так і пролітають. Не встигли озирнутися, а 10 років вже минуло.

– Сумно все це… А якби я був одружений, ти теж чекала б? – раптом запитав, підморгнувши чоловік.

– Ще чого! Що за питання ти мені ставиш! Це взагалі не про мене. Я ще на самому початку попереджала Наталку. Але вона не послухала мене…

…Андрій так і не зрозумів, чому його дружина раптом вирішила з ним розлучитися. Чверть століття жили разом і все влаштовувало. А тут несподівано отаке.

Постало питання – до кого йти?

Наталя у черзі на дружину стояла у нього під номером два.

Але жінка, яка під номером один, була молодша за Наталку і жила з дітьми.

Не варіант.

Хоча Андрію вона й подобалася більше…

…Наталя була на сьомому небі від щастя! Нарешті! Здійснилося! Вона житиме з коханим чоловіком.

Вона вмовила Андрія не ділити квартиру, залишити поки що дружині. Він погодився. Втім, він і не збирався цього робити. Вирішив залишити собі шляхи відходу.

А раптом щось піде не так? Тоді він спробує повернутись до дружини. Нема чого всі шляхи собі перекривати…

…Минув рік.

Життя у Андрія й Наталі не залагодилося з першого ж дня.

Наталя одразу ж поставила умову – вона не потерпить жодних його подруг на стороні!

Він живе на її території і йому доведеться зважати на неї.

Слідкувала вона добре. Вона – не його добра і зовсім не ревнива дружина.

Раніше Наталі діватися просто не було куди, вона стояла в черзі за щастям.

А тепер це щастя у неї в руках, і вона його триматиме міцно, не випустить.

Окрім того, Наталя так звикла жити сама, що напружувати себе жіночими обов’язками їй зовсім не хотілося.

Обіди та вечері готувалися нею виключно під хороший настрій. В інші дні Андрію доводилося задовольнятися тим, що знайде у холодильнику.

Для чоловіка настали не найкращі часи. Все, до чого він звик зникло. У цьому будинку все було інакше. І часто не так, як йому хотілося б.

Добре, якби сам готував. Але цього Андрій не вмів.

Він нічого не вмів, та й не хотів уміти. Почало підводити здоровʼя.

Дружина завжди старанно стежила за його раціоном. Добре знала чоловіка змолоду, всі його слабинки.

А ще, Андрій звик жити веселим і насиченим емоціями життям.

Жіноча увага на стороні надавала йому впевненості у своїй чарівності. Раніше він завжди ходив з високо піднятою головою і відчував свою перевагу над іншими чоловіками.

А тепер усе змінилося. Андрій засумував. Наталя виявилася недоброю і підозрілою. Вона знала про нього все. Ані кроку сторону. Це було для Андрія нестерпним.

Якось після чергової сварки з Наталею Андрій зателефонував колишній дружині і запропонував зустрітися, поговорити.

Та погодилася і сказала, щоб приходив увечері на чай.

Коли Андрій переступив поріг свого рідного дому, то першим, що побачив у коридорі, були величезні чоловічі черевики.

Виявилося, що його колишня живе з чоловіком!

Чаювання втрьох вийшло не надто привабливим для приємного спілкування. Адже Андрій хотів спробувати повернутися назад. А тут такі справи…

– Добре. І чому тоді я маю давати для твого жіночого щастя своє житло? – сказав він колишній дружині.

Жінка не встигла нічого відповісти. За неї це зробив її чоловік:

– А хто тебе про це просить? Я викуплю у тебе твою частку. Які справи?

Так і закінчилася сімейна історія Андрія. Вона була незакінченою для нього, тому що він сам не ставив у ній крапку.

Про всяк випадок. Раптом вирішить повернутись. І він був майже впевнений, що його приймуть назад.

Розділивши квартиру з колишньою дружиною, Андрій так і не розпочав нової сімейної історії з Наталією.

По-перше, він розчарувався у цій жінці. А по-друге, і сама Наталя зрозуміла, що їй набагато краще жити одній.

Навіщо їй таке щастя? Мало того, що Андрій постійно чекав від неї якихось подвигів на кухні, так він ще й постійно дивився наліво!

Стеж за ним і стеж. І взагалі, скільки вовка не годуй…

Наталя розлучилася з Андрієм. Виходить, даремно вона у черзі за жіночим щастям цілих 10 років простояла.

По суті нічого їй не дісталося. Тільки даремно час згаяла й інші можливості втратила…

Ну а Андрій тепер думав, що йому робити, і як жити далі…