Мрії п’ятирічної Марічки були зовсім звичайні, а вірніше дуже незвичайні для дівчинки її віку.

Марічка не мріяла про ляльки та вбрання, вона мріяла про… Пиріжок.

Рум’яний, хвилюючий своїм ароматом, пиріжок. Про такий, з яким сьогодні виходив на вулицю сусідський хлопчик Борька.

Борька ліниво жував пиріжок, а в животі Марічці відбувалося щось незрозуміле.

Дівчинка дуже хотіла їсти і тому вигляд цього самого пиріжка досі стояв у неї перед очима, але Марічка знала точно, поки додому не прийде Дмитрик, старший брат дівчинки, поїсти їй не вдасться.

Все ж таки про всяк випадок Марічка заглянула в каструлю, що стояла на печі, але як вона і передбачала каструля була порожня.

Марічка зітхнула і вийшла з дому.

З надією вона подивилася на будинок сусідки тітки Дарини, але на вхідних дверях висів великий замок і Марічка зрозуміла, що і тут її спіткала невдача.

Тітки Дарини вдома не було. Швидше за все, вона знову поїхала в місто.

У ті рідкісні дні коли тітка бувала вдома, вона завжди пригощала дівчинку чимось смачненьким та ще й давала щось із собою, але в останній тиждень сусідка вдома не з’являлася.

Від нічого робити і для того, щоб згаяти час до приходу брата, Марічка вийшла на вулицю і сіла на лавку.

Через деякий час вона помітила, що з боку іншої вулиці в її бік рухаються двоє людей.

Марічка придивилася до них, а наступної хвилини стрімголов скочила з лавки і сховалася за колодами, що лежали неподалік.

У тих самих людях Марічка впізнала свою маму та її нового залицяльника дядька Віктора.

Зі свого укриття Марічка спостерігала за “солодкою” парочкою, яка наближалася до їхнього будинку.

Коли ті підійшли ближче, стало зрозуміло, що обоє були явно веселі.

Підійшовши до будинку парочка сіла на лавку, де раніше сиділа Марічка.

Якийсь час вони жваво про щось розмовляли, а потім підвелися і пішли в будинок.

Марічка трохи зачекала і вийшла зі свого укриття.

В будинок вона не пішла знаючи, що там її не чекає нічого хорошого. Тому дівчинка понуро поплелася у бік школи, вирішивши почекати брата там.

Біля школи вона тинялася цілу годину, поки нарешті не побачила брата.

Марічці дуже хотілося побігти до брата, але вона стрималася і терпляче дочекалася, поки Дмитрик підійшов до неї сам.

Дмитрик побачив сестру, але навіть не змінився на обличчі. Він спокійно попрощався з друзями, підійшов до Марічки та оглянув її.

Сестричка виглядала неохайно.

Личко було замурзане, а сукня, яку Дмитрик тільки вчора виправ, виявилася знову брудною.

Дмитро зітхнув.

Йому все одразу стало ясно. Мати знову гульбанила і, мабуть, пішла з дому, як тільки за Дмитром зачинилися двері.

Його не хвилювало, що думають люди навкруги. Він узяв сестру за руку і попрямував у бік будинку.

-Мама вдома?

Марічка шморгнула носом.

-Вдома. Нещодавно прийшла… З дядечком.

Дмитро насупився.

-Мабуть, їсти хочеш?

-Хочу.

Дмитро зупинився і поліз у рюкзак. Він дістав булочку і простяг сестричці. Марічка одразу стала її їсти.

-Смачно?

-Ой, дуже, Дмитрику.

Він вів сестричку за руку, а в його душі була злість на матір. Йому не було прикро за себе, він давно звик, але Марічка!

Адже вона зовсім маленька!

Дмитру нещодавно виповнилося 15 років і скільки він пам’ятав, стільки мати гульбанила.

Батька Дмитро не знав. Ріс ніби бурʼян біля дороги, нікому ніколи не потрібний.

Поки був один, було легше. Кому город прополоти, а кому у дворі допоможе прибрати. Платили небагато, але хлопцеві вистачало.

Все змінилося, коли з’явилася Марічка.

Мати, як приїхала з пологового будинку, одразу ж пішла гульбанити.

Дмитро чудово пам’ятав, як він сидів над маленькою сестричкою і зовсім не розумів, що з нею робити.

Це потім він навчився повністю справлятися з малюком, а тоді просто сидів поряд і плакав разом із нею.

Мати за цей час навіть не прокинулася.

Дмитро намагався всіляко вплинути на матір, але та тільки кричала, що вони їй завдячують життям і незабаром Дмитро припинив всі спроби.

Він старався доглядати сестричку, як міг, але йому треба було ходити до школи і Марічку на цей час доводилося залишати з матір’ю, а та якщо не гульбанила то їй було недобре зранку і їй було явно не до дочки. Тому, за відсутності брата, Марічка була залишена сама собі.

Так сталося й сьогодні.

Як тільки Дмитро пішов до школи, мати одразу ж пішла слідом за ним, залишивши маленьку дочку одну…

Вдома Дмитра та Марічку чекала звичайна картина.

Весела мати та її новий обранець…

Мати побачивши дітей полізла до них цілуватися і заголосила.

-Діточки мої рідні! Сирітки! Ну, йдіть до мами, йдіть.

Марічка стояла за Дмитром, а він, у свою чергу, відступив від матері на безпечну відстань.

-Мамо, ну годі вже. Ти взагалі сьогодні Марічку годувала?

-Ну та ти, що синочку! Годувала. Годувала, мама.

З цими словами опустила голову і задрімала…

Дмитрові раптом стало дуже неприємно.

Сяк-так він поклав матір на ліжко, а потім вивів з дому її товариша по веселощам.

Весь цей час Марічка сиділа на стільці і не рухалася.

-Зараз, Марічко. Зараз я трохи приберу і нагодую тебе.

Він постарався якнайшвидше навести лад на кухні. Потім почав дивитися по шафах і раптом зрозумів, що в будинку немає абсолютно ніякої їжі.

Дмитро обернувся до сестрички і не побачив дівчинку там, де вона сиділа.

Незрозуміле відчуття виникло в хлопця. Він побіг у кімнату і застав картину, яка потім все життя стояла у нього перед очима.

Маленька Марічка збирала з підлоги… порожній посуд з під ігристого…

Дівчинка, як могла, старалася допомогти братові. На очі Дмитрику навернулися сльози.

Він вискочив надвір зовсім не знаючи, що йому зробити. Сестря за тим заняттям не виходила у нього з голови і Дмитро прийняв рішення.

Найсерйозніше рішення за все своє життя.

Він зайшов у дім, підійшов до сестрички і взяв її на руки.

-Марічко, чуєш. Ми зараз підемо в одне місце. Тільки ти нічого не бійся добре.

-А куди, Дмитрику.

-Дізнаєшся, Марічко. Скоро все дізнаєшся.

Дмитрик поставив сестричку на підлогу і рішуче почав збиратися.

Він знайшов більш-менш нормальну сукню для Марічки, вмив і переодягнув сестричку, зібрав усі їхні документи в свій рюкзак і взявши сестру за руку вийшов з дому.

Дмитро ні разу не озирнувся. Він напевно знав, що вони йдуть назавжди і більше ніколи не переступлять поріг цього будинку.

З дому він попрямував до місцевої адміністрації.

Дмитро розумів, що їх заберуть у дитячий будинок, але також він розумів, що так буде краще і що від матері чекати нічого хорошого більше не слід. Один би він ще якось би прожив, але от Марічка…

Він робив це тільки заради неї.

Дмитрик та Марічка потрапили у дитячий будинок.

Зіна, коли до неї приїхали представники опіки, навіть не прокидалася. Пізніше Дмитрик думав, що вона навіть не усвідомила того, що діти з нею більше не живуть.

Школу Дмитрик закінчував уже у дитячому будинку. Там же Марічка пішла у перший клас.

Дмитрик вступив у технікум, відучився і влаштувався на роботу, а незабаром зміг забрати сестричку.

Матір ні він, ні Марічка більше не бачили, та вони й не вважали її матір’ю…

Надалі Дмитрик ніколи не шкодував про своє рішення.

Він завжди знав, що тоді вчинив правильно. Так треба було. Так було найкраще для всіх…

Особливо для Марічки…

Джерело