Дмитро повернувся з дачі. Припаркував машину біля під’їзду, взяв ящик з помідорами та перцями, сумку з кабачками, залишивши решту на потім. – Зачекайте, – гукнув Дмитро, дівчині у ліфті. Дівчина притримала ліфт і чоловік зайшов в середину. Дмитро вийшов на п’ятому поверсі і вже у коридорі почув якісь дивні звуки. Чоловік піднявся на поверх вище. Немає нікого. Піднявся ще на поверх, глянув у коридор і застиг від несподіванки

 

– От скажи, навіщо ти їх посадила? – син здивовано дивився на матір.

– Та я тільки насіння в землю встромила і все, хто ж знав, що так рости все почне і плодоносити, не викидати ж?

– Щороку одне й те саме. Я не їм кабачки, тато теж. Тільки поливаєш, доглядаєш, а потім роздаєш. Мамо, вони різного кольору, отже, не з одного куща.

– Самі вони ростуть, нічого не потребють, – виправдовувалася мати.

– Ясно, – здався Дмитро, – мені нескладно возити все це, не на руках же, машиною. Але давай закінчувати.

– Звичайно, звичайно, – дбайливо складаючи в багажник кабачки, запевняла Ганна Григорівна.

Дмитро зітхав, допомагаючи їй.

Усю дорогу додому невдало покладені овочі котилися багажником. Дмитро сердився, коли гальмував десь різко. Паркувався, укладав кабачки, але вони якимось невідомим чином знову вистрибували з багажника або викочувалися з сумки.

– Востаннє, ти обіцяла, – із серйозним обличчям звернувся до матері Дмитро.

– Ага, – не дивлячись на сина, відповіла мати.

Мати обіцяла, знаючи, що за два тижні повернеться батько з рейсу, і питання з дачею буде вирішено, не треба буде просити сина забирати врожай.

Біля під’їзду мати довго шукала сумку, потім ключі, і в результаті подивилася на сина жалісливими очима:

– Ключі на дачі залишила.

Дмитро розвів руки:

– Як так, мамо, майже годину збиралися. Як можна було забути ключі?

Мама знизала плечима:

– Чекай, може Галя вдома, я швидко. Відкрий мені під’їзд.

На “всякий” випадок мама зберігала запасні ключі у сусідки із сьомого поверху.

Мама пішла, а потім зателефонувала і сказала підніматися.

Дмитро взяв ящик з помідорами та перцями та сумку з кабачками, залишивши решту на потім.

– Зачекайте, – гукнув Дмитро, дівчині у ліфті.

Двері вже майже зачинилися, а чоловік витягнув руку з сумкою вперед. Двері ліфта обійняли кабачки і відчинилися.

– Могли б і притримати.

Дівчина, що стояла в півоберту до нього, відвернулася. Чоловік заглянув у сумку – два білі кабачки тріснули, випинаючи біле насіння.

Дмитро вийшов на п’ятому поверсі і вже у коридорі, вручаючи матері сумку з овочами, повідомив:

– Тут кабачки лопнули від несправедливості, втомилися в дорозі.

Мама нічого не зрозуміла і забрала сумку:

– Допомогти тобі чи сам інше занесеш.

– Сам, – махнув рукою Дмитро і пішов.

– Немає в мене грошей, чуєте, дайте пройти, – почув Дмитро, як тільки вийшов з квартири.

Дмитро піднявся на поверх вище. Немає нікого. Ще на поверх. На сьомому поверсі, у кутку, стояла та сама дівчина з ліфта, якийсь чоловік стояв перед нею.

Дмитро й сам не зрозумів, як зробив це. Він взяв чоловіка за футболку і одним рухом переставив у інше місце.

– Так і сказала б, що зайнята, – гукнув чоловік.

– Зайнята! – вигукнув Дмитро.

Чоловік відразу пішов сходами вниз.

– Дякую! –  схвильованим голосом сказала дівчина.

Діма глянув на неї.

– Все добре?

– Так, – мотала головою вона.

– Дмитро, ти де? – почули вони голос матері.

– Зараз, мамо. Іди додому, – додав чоловік, звертаючись до незнайомки.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩