Михайло стояв біля дзеркала і ніяк не міг визначитися із кольором краватки. Синя, чорна, а може, ця темно-бордова? Господи, і звідки їх набралося стільки? Була б одна-дві, можна було більш-менш вирішити цю проблему, але зараз…

– Михайло, ти чого задумався?

– Так, ось не можу краватку вибрати…

– Я думаю, Діана буде рада бачити тебе навіть без краватки!

– Ти маєш рацію, але це не простий день для нас обох, як-не-як весілля.

– Знаєш, я тут подумав… Ми ж із тобою, як брати, ви мені родину замінили…

– І?

– Я думаю ти поспішаєш з весіллям… Не пара вона тобі.

– Денисе, ти чого? Ти не радий, що твій друг щасливий?

– Так, радий я, радий! Тільки…

Денис задумався, він згадав, як нещодавно зустрів Діану з якимсь хлопцем у кафе, а потім вони йшли і про щось весело балакали. Може, це був її старий знайомий, але тоді чому вони обнялися на прощання, бо це роблять близькі люди? Ні, він не міг допустити, щоб його друг одружився з дівчиною, яка його обманює.

Денис ніколи не забуде про те, від якого життя Михайло його вберіг. Матері Дениса не стало одразу після його народження, батько після цього сильно загульбани, та його вихованням завжди займалася лише бабуся. Але коли й бабусі не стало, життя Дениса дуже змінилося. Він погано їв, бо в їхньому домі крім хліба та закуски нічого не було. Одяг був старим і поношеним, а новий йому ніхто не купував. Батько на той час був безробітним, і вони жили лише на невелику допомогу хлопчика. Він досі з сумом згадує ті дні, і якби не Михайло його напевно давно б не було на цьому світі.

Денис, як завжди грав на дитячому майданчику, коли до будинку під’їхала велика вантажівка. Нові мешканці, подумав він тоді, і став з цікавістю спостерігати, як вантажники заносили у будинок великі коробки та меблі. Незабаром до нього підійшли двоє абсолютно однакових хлопчаків, приблизно його віку. Денис з цікавістю глянув на братів. Які ж вони чисті й гарні подумав він тоді і зітхнувши подивився на свій старий одяг.

– Давай будемо дружити!

Один із братів простяг Денису руку. Денис з хвилюванням потис її. Рука була така чиста і ніжна, не те що його.

– Мене Михайло звуть, а це мій брат Вітя. А тебе як звуть?

– Денис.

– Денисе, у нас багато іграшок, ось коли мама закінчить із прибиранням, ти приходь до нас, разом гратимемо.

– Добре, а вона не сварить?

– Ні, вона в нас добра.

Поки вантажники виконували свою роботу, а їхня мати була зайнята роботою, хлопчаки весело грали на дитячому майданчику. Світлана виглянула у вікно, щоб подивитися, чим зайняті її діти, і побачила їх граючими з якимсь хлопчиком. Ну, і добре, хоч друга собі знайшли, значить, швидше звикнуть до нового місця. Світлана нещодавно розлучилася з чоловіком, і тепер вона з синами починає нове життя в новому місті.

Світлана часто помічала, як її хлопці намагалися непомітно взяти щось зі столу, і одразу вибігали надвір. Цікаво, ніколи такого не було, кого вони підгодовують нишком? Песика чи кошеня? А головне мовчать. Простеживши за ними, вона дізналася, сини підгодовували, свого друга, який жив із ними по сусідству.

– Хлопчики, хіба так можна, виносити їжу зі столу?

– Мамо, ми не навмисне…

– Тітонька, не сваріть їх, вони ні в чому не винні!

– Так, я їх не сварю… Пішли зі мною!

– Куди?

– Додому. Годуватиму тебе.

Світлана помітила з яким захватом хлопчик їв булочку, напевно його сім’я сильно потребувала, раз хлопчик був завжди в одному одязі і постійно голодний, але те що вона дізналася, здивувало її. Господи, бідне маля, скільки йому довелося пережити. Добре хоч її хлопчики ростуть із нею, а не з чоловіком. Тепер вона намагалася по можливості допомагати Денису, який, як з’ясувалося, попри все дуже добре навчався. Поступово хлопчик перетворився, він уже не був, як раніше. Світлана купала його та нарівні зі своїми синами купувала йому одяг.

– Яка ви хороша! Була б у мене така сама мама, як ви!

– Сонечко ти моє!

Світлана ласкаво потріпала його волосся і обняла, хлопчик припав до неї і заплющив очі від задоволення. Ще ніхто і ніколи його так не обіймав. Йому хотілося зупинити цю мить, і щоб ця добра жінка ніколи його не відпускала. Поступово Денис взагалі перебрався жити до своїх нових друзів. Батько його не шукав, він давно знайшов собі нову жінку, яка не мала бажання виховувати чужу дитину. Вони були раді, що сусідка доглядає хлопчика, головне, щоб допомогу на дитину вони отримували як і раніше, а як росте Денис, їх це не цікавило. Світлана була рада, що вони дозволили Денису жити у них, адже за стільки часу вона та хлопчики вже звикли до нього. Ну, і нехай їй доводилося багато працювати, щоб їх прогодувати, одягнути і взути, зате які у неї дружні хлопчики.

Біда прийшла, коли на неї не чекали. Діти поверталися зі школи, вони, як завжди, весело про щось перемовлялися і сперечалися, що ж цього разу приготує мама на вечерю. Вони тільки в останній момент помітили, автомобіль і відстрибнули убік. Коли прийшли в себе помітили, що Віті поряд нема, а потім побачили, що сталося найгірше… Навколо вже збиралися люди, хтось викликав швидку.

Світлана після цього випадку ніби постаріла на десять років. Її синочка, її рідного не стало, і вона навіть нічим не могла йому допомогти. Михайлик теж сильно переживав, він думав,  що цк через нього, добре, що поруч був Денис, він допоміг йому впоратися.

І ось через стільки років, коли вони стали один одному по-справжньому рідними, Денис не міг дивитися на те, як його друг збирається одружитися з дівчиною, яка його обманює. Він обов’язково має дізнатися, з ким Діана зраджує його другові.

– Мені ненадовго треба від’їхати, а ти поки що розберися зі своїми краватками.

– Добре, тільки не довго, я хочу насамкінець перед одруженням провести час з другом, який став мені братом.

– Не хвилюйся, я швидко.

Денис швидко знайшов Діану, вона, як завжди, була на роботі. Побачивши Дениса, вона здивовано підняла брови, ніби намагаючись зрозуміти, що трапилося такого, що Денис приїхав до неї.

– Денисе, щось трапилося? Щось із Михайлом?

– Ні, все нормально, але станеться, якщо ти не розкажеш йому правду.

– Ти це про що?

– Я знаю, ти йому зраджуєш. Я тебе бачив із хлопцем, з яким ти обіймалася.

– А то ти про це? Я просто хотіла зробити Михайлу сюрприз.

– Нічого собі сюрприз! Зрада коханого напередодні весілля!

– Це не зрада, я тобі зараз все розповім.

Денис слухав і не міг повірити, що у житті так буває. Боже, та за мотивами цієї історії можна серіал знімати! А Діана молодець, гарний сюрприз вигадала, напевно Михайло оцінить, та й тітка Світлана зрадіє.

– Дякую тобі, Діано. Вибач, що сумнівався в тобі…

– Нічого, я рада, що ти турбуєшся за друга!

– За брата! Михайоло мені давно вже як брат.

На весіллі було шумно та весело. Щасливий Михайло світився від радості, його мати крадькома скидалася на сльозу.

– Тітко Світлана, ви чого?

– Так, ось дивлюся я на Михайла і думаю, якби був би поряд Вітя… Як мені його не вистачає.

– Тітко Світлана, не треба так, зараз Михайло теж засмутитися.

– Добре не буду. Скажу тобі по секрету, ти тільки не подумай, що я дивна якась, мені Вітя сьогодні наснився. Стоїть такий у костюмі і каже «мамо, я сьогодні до вас прийду». Я відразу прокинулася і так мені на душі гірко стало … Стільки років минуло, а я все ніяк не можу впоратися з цим горем.

Денис вже було хотів розповісти все тітці Світліні, але це була не його таємниця і не його сюрприз, нехай Діана сама. Ну, ось, здається час! Діана вийшла з-за столу та взяла в руки мікрофон.

– Дорогі гості, мій коханий Михайле! Я знаю, ти завжди мріяв, щоб у такий радісний для тебе день з тобою був поряд твій брат. Я як могла, постаралася виконати твоє бажання.

Михайло запитливо подивився на Діану. Цікаво, що вона вигадала цього разу?

– Хвилинку уваги! Зараз!

Діана вийшла із зали ресторану, і за хвилину повернулася з хлопцем, якого тримала за руку. Господи, невже вона мені зраджує, невже у неї весь цей час був коханець, і вона приховувала це від мене. Так, недаремно Денис мене попереджав. Михайло повільно встав і вийшов з-за столу, Діана повинна мені все пояснити зараз!

– Діано, хто це?

– А ти підійди ближче. Невже ти нічого не відчуваєш?

– Відчуваю, але це якесь дивне почуття.

– Це Валерій, у ньому частинка твого брата. Тітка Світлана, ви пам’ятаєте, як давали згоду на ці процедури?

– Пам’ятаю…

– Ваш син допоміг зберегти життя моєму двоюрідному братові. Я сама нещодавно про це дізналася і хотіла одразу вам розповісти, але передумала та вирішила зробити вам сюрприз. Нехай це не він, але частинка його все ж у Валерія.

Посеред зали обнявшись, стояли Михайло, Валерій та Світлана. І справді, поруч із цією людиною вони відчували дивне почуття, ніби їхній Віктор поряд. Валерій стояв поруч із поки незнайомими для нього людьми, а всередині нього вирували якісь дивні почуття. Йому ще ніколи не було так добре та спокійно. Весь цей час він відчував, ніби щось втратив, а зараз нарешті знову знайшов.

КІНЕЦЬ.