У сорок два, я став вдівцем. Можливо хтось почне мене засуджувати, але менше ніж через пів року я одружився знову. Вікторія була набагато молодша від мене. Кілька років вона працювала в мене секретаркою і якось так сталося, що з часом у нас закрутився роман.

Я пишався тим, що у свої роки зміг закохати у себе двадцяти трьох річну дівчину.

Родичі моєї покійної дружини мене засудили. Та я не зважав на їх думку. Яка мені різниця, що вони думають. Я ніколи не любив їхню доньку. Була лише повага один до одного.

А одружилися, лише тому, що вона завагітніла Навіть на свята терпів тільки з поваги. Мене більше хвилювало як новину про моє одруження прийме мій син.

Йому нещодавно виповнилося двадцять. Зараз він навчається в університеті. Такі зміни у нашому сімейному житті не можуть не вплинути на нього.

До того ж моя нова обраниця лише на кілька років старша за нього.

Як я й очікував спочатку син був приголомшений. Я все йому розповів кілька тижнів тому, коли він приїхав з навчання на зимові канікули. Він навіть не міг спокійно дивитися на Вікторію.

Називав її «ця» та не втрачав нагоди нагадати їй про нашу різницю у віці.

 «Колись ти мене зрозумієш. Зараз ти ще молодий. Я прожив більше й на різні речі тепер дивлюся інакше ніж у твоєму віці» – намагався я його заспокоїти. Але він ніяк не міг звикнути.

Все змінилося після того, як я поїхав у відрядження. Терміново потрібно було домовитися за постачання нашої продукції до мереж магазинів перед Новим роком.

Мене здивувало, що коли я повернувся, то моя нова дружина та син ладнали як ніколи.

Вони спокійно розмовляли, син більше не називав її різними образливими прізвиськами. Прямо якась ідилія. Що сталося коли мене не було.

«Чому вона так йому посміхається?» – я дивився на свою нову дружину та сина від першого шлюбу й відганяв від себе думки, що вони мені зраджують. Невже вони посміли.

«Вони обоє молоді люди. Кілька днів були в будинку самі. Ти ж повинен розуміти, до чого таке може привести» – говорив мій внутрішній голос.

Та я відмовлявся в це вірити. Син не міг так вчинити. А Вікторія була в мене закохана. Це просто збіг обставин. Вони змогли домовитися про співіснування в одній родині. «Так, змоrлu, у ліжkу» – nовертався все той же rолос.

Я не знаю, що робити. В мене немає жодних доказів, але я боюся виходити з будинку та залишати їх на самоті. Я ще хочу дітей, а не онуків від своєї дружини.

КІНЕЦЬ.