Галина не любила свят, бо знала, що від свого чоловіка привітань вона не дочекається. Принаймні за 25 років, які вони разом, жінка жодного разу не отримала подарунка – ні на День Народження, ні на іменини, ні на 8 Березня. Василь був добрим чоловіком: і будинок збудував, і машину хорошу купив, але мав один недолік — був дуже скупий, особливо що стосувалося бажань дружини. – Навіщо тобі косметика? – невдоволено питав чоловік. – Ти в мене й так гарна. Те саме стосувалося і нового одягу – деякі речі Галина носила по кілька років, бо до купівлі нових речей дружиною Василь ставився несхвально. Максимум, що вона собі дозволяла — це піти в магазин секондхенду і купити собі щось за копійки, і те, щоб чоловік не бачив. – Василю, – одного разу сказала Галина.

– А я від тебе так жодного подарунка за все життя не одержала. Інші жінки купаються у морі квітів, їм чоловіки дарують прикраси, шуби, парфуми. А ти ніколи шоколадку мені не приніс просто так. Василь посміхнувся і нагадав дружині, що вона живе в гарному будинку, ні в чому не потребує. А ще Василь зробив їй двох дітей, ось сини якими соколами виросли – чим не подарунок. І взагалі – не любив він такі розмови, бо щиро вважав, що забезпечує дружину всім необхідним, а без жіночих дрібниць можна й обійтися. Спочатку Галині було дуже прикро — хіба вона не варта букетика квітів, але згодом вона і сама звикла до думки, що це марна трата грошей і перестала чекати від чоловіка сюрпризів. Якось 7 березня Галина повернулася з роботи раніше – директор вручив усім жінкам у колективі по тюльпанчику та оголосив скорочений день.

Коли жінка повернулася додому, побачила на столі величезний букет із троянд. Невже її Василь нарешті за стільки років вперше привітав її по-людськи? Син Сашко увійшов до кімнати і спитав маму, що вона думає про букет. Сказав, що готує сюрприз 8 березня своїй дівчині. З розчаруванням Галина відповіла синові, що букет просто чудовий. Вона знала, що вже місяці два Сашко зустрічається з дівчиною, і навіть трохи їй позаздрила — завтра вона отримає цей шикарний букет, а вона ж по суті, Саші ще ніхто. Ну які у неї заслуги, крім того, що вона молода і вродлива, і сподобалася її синові. Хіба вона щодня готує йому їсти, прає його речі, хвилюється, як він почувається. Мабуть це доля. Комусь судилося піклуватися про чоловіка просто так, а комусь – отримувати подарунки та квіти, теж просто так. – Добре, що хоч син не пішов у батька, – подумала Галина, вдихаючи неймовірний аромат червоних троянд.

КІНЕЦЬ.