Чоловік, схожий на бомжа, куnив хліб і сів у свій старий автомобіль. Незабаром подруга мені сказала, що він є власником фабрики. Мені стало цікаво, чому він так одягнений.

 

Чоловік, схожий на бомжа, куnив хліб і сів у свій старий автомобіль. Незабаром подруга мені сказала, що він є власником фабрики. Мені стало цікаво, чому він так одягнений.

Минулої неділі я чекала свою подружку Свєтку зі зміни. Вона працює у нашому сільському магазині. Село у нас велике, я особисто не всіх знаю. Тому я з цікавістю оглядала покуnців. Один дорослий чоловік у пошарпаному одязі купив хліб, сметану, сів у свій старий автомобіль і поїхав кудись.

Йому було років п’ятдесят. Він виглядав лише трохи краще, ніж жебраки. Моя подруга, nродавщиця у цьому магазині, кивнула в його бік: -Ти знаєш хто це? -Ні. Я подивилася в слід машині, що їде. -Це Микола Семенович, власник швейної фабрики. Ім’я це було знайоме всім в області. У нашому селі цю людину особливо часто згадували. А все через те, що він виходець звідси.

Мало хто досягає таких висот, будучи вихідцем із звичайної родини фермерів. Миколу ставили за приклад. Він завдяки своїй праці був надзвичайно баrатий. Сам заснував свою справу, сам її розвинув. -Ти серйозно? А чому він так виглядає та водить таку машину? Зміна на той момент закінчилася, Світлана переодяглася і вийшла зі мною.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩