Чоловік, схожий на бомжа, куnив хліб і сів у свій старий автомобіль. Незабаром подруга мені сказала, що він є власником фабрики. Мені стало цікаво, чому він так одягнений.

Чоловік, схожий на бомжа, куnив хліб і сів у свій старий автомобіль. Незабаром подруга мені сказала, що він є власником фабрики. Мені стало цікаво, чому він так одягнений.

Минулої неділі я чекала свою подружку Свєтку зі зміни. Вона працює у нашому сільському магазині. Село у нас велике, я особисто не всіх знаю. Тому я з цікавістю оглядала покуnців. Один дорослий чоловік у пошарпаному одязі купив хліб, сметану, сів у свій старий автомобіль і поїхав кудись.

Йому було років п’ятдесят. Він виглядав лише трохи краще, ніж жебраки. Моя подруга, nродавщиця у цьому магазині, кивнула в його бік: -Ти знаєш хто це? -Ні. Я подивилася в слід машині, що їде. -Це Микола Семенович, власник швейної фабрики. Ім’я це було знайоме всім в області. У нашому селі цю людину особливо часто згадували. А все через те, що він виходець звідси.

Мало хто досягає таких висот, будучи вихідцем із звичайної родини фермерів. Миколу ставили за приклад. Він завдяки своїй праці був надзвичайно баrатий. Сам заснував свою справу, сам її розвинув. -Ти серйозно? А чому він так виглядає та водить таку машину? Зміна на той момент закінчилася, Світлана переодяглася і вийшла зі мною.

Ми разом прогулювалися, і вона почала розповідати: »Мені бабуся розповіла. Ти ж знаєш, їй відомо, що в окрузі відбувається. Рік тому його син загинув. Кажуть, що конкуренти пристрелили через якісь фі нансові розбірки. Уявляєш? Молодий був хлопець, вісімнадцять років.

Щодо цієї історії стільки легенд ходить, тож складно розібрати, що з цього є правдою. Дехто каже, що він потім помстився, дехто – що не зміг. Але це все не має значення. Нині його біз несом лише дружина заправляє. Він тут будиночок купив на околиці, навіть поза селом знаходиться. Мешкає там один. Люди тільки нещодавно довідалися, хто цей самотній чоловік. Дивуюсь, невже ти не чула про це нічого? Кожна друга бабуся про це пліткувала.

Коротше кажучи, живе один, куnив цей драндулет, ходить, як бомж, їсть мало. Кажуть, що він звинувачує себе в тому, що з сином сталося. Мовляв, через гроші це все, тож відмовився від них. А ще вважає, що не гідний жити, якщо його єдине чадо під землею». Довго я думала про цю історію. Чомусь вона мене сильно зачепила. Щось мені підказує, що ця людина обміняла б весь свій стан на можливість хоча б ще раз побачити свого сина.

КІНЕЦЬ.