Ось і Алла стала таким винятком. Як правило, молодший у сім’ї найулюбленіший. Однак Алла була позбавлена кохання. І від батьків, і від старших сестер. Алла росла з переконанням, що вона нікому не потрібна. Якщо так, то і їй ніхто не потрібний. Заміж за Сашка вийшла, бо так треба було.

Народила сина, бо так треба. Доглядала і виховувала дитину, як належить. Хлопчик у неї завжди був чистенький, нагодований, ввічливий та вихований. А ось любов малюк отримував лише від батька. Алла не жила, не любила. Вона виконувала обов’язки. Як робот. Чоловік від такого холоду знайшов втіху в обіймах сусідки.

А потім і син знайшов у Томі материнське кохання. І незабаром батько з сином пішли до сусідки назовсім. Залишившись сама, Алла відчула полегшення. Усвідомила, що чоловік і син були їй у тягар. А тепер у неї вдома тиша та гладь. Немає нікого, хто вимагав від неї виконання того чи іншого обов’язку.

Алла насолоджувалася самотністю. До того дня, коли до них у село приїхали у відрядження. І Максу вдалося зірвати з Алли костюм байдужості. Жінка зачаровувалась, слухаючи його голос, коли він говорив їй про своє кохання.

У Алли серце то завмирало, то мало не вистрибувало з грудей, коли він пестив її. Про свого колишнього чоловіка та про сина вона не згадувала. Всю її суть заповнив Макс. Але всьому приходить кінець. Добігло кінця і відрядження коханого. — Алла, люба, у мене є дружина та улюблена дочка.

Вибач, я не можу взяти тебе із собою. Прощавай. – сказав він і поїхав додому. Тепер уже самотність приносила Аллі не насолоду, а муку. Таку сильну, що хотілося вовком вити. Тоді вона згадала, що колись у неї були чоловік та син. Намагається налагодити з ними стосунки. Але безуспішно.

Джерело