Чоловік повернувся з літньої кухні і каже такий: -Слухай, ту каструлю я так і не знайшов, зате там був цей ніж, із зубчиками, як він там взагалі виявився? Я не відповіла, але знала, чому все лежало не на своїх місцях. Цілих 2 тижнів наш будинок був на дочці. Ми погодилися впустити її туди за нашої відсутності, але за кількох умов. Головне з них – не забувати годувати мого кота.

 

Ми з моєю донькою живемо у квартирі, яка нам дісталася від моєї мами. Квартира трикімнатна, нам у ній дуже комфортно. Ми, дівчатка, любимо все рожеве, пухнасте, з блискітками, стразиками — і таке інше. Ми так свій простір і облаштували. Загалом, наша хата – наша фортеця. Нещодавно з нами сталося щось дуже цікаве, а точніше – сусідка до нас вирішила зазирнути, яку ми до ладу не знали. — Привіт, люба, — сказала вона і одразу пройшла у бік вітальні, ніби ми вже багаторічні подружки. Я, чесно кажучи, захотіла одразу її випровадити, бо я таких наха бних не переношу. Я її навіть не запросила, а вона вже зайняла моє крісло.

— Перейду до суті, — нарешті сказала вона, — ми, як ти знаєш, живемо у двокімнатній квартирі. У мене двоє дітей, нам тісно у своїй квартирі. Я, чесно, вже тоді здогадувалася, чого вона хилить, але мені не вірилося в це. Я знала про цю сусідку тільки те, що вона жила у нашому під’їзді, все! — Я тут подумала, може, ми по-сусідськи махнемо квартирами, га? А то ви тут удвох живете на три кімнати, а ми в тісній двійці мучи мося. — Я сподіваюся, ти жарти мені жартуєш, бо інакше я можу тільки відправити тебе до nсихолога. З чого ти взагалі взяла, що нам тут не подобається, і ми з донькою прямо рвемося у вашу комірчину? — Здивувалася я.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩