Мене зовуть Валерія. Сьогодні я розповім вам про одну дівчину, про її життєву історію. Вона – моя найкраща подруга Катерина. І у неї було непросте дитинство.

Однокласники зн ущалися над нею і дражнили. А вона навіть про це не могла з кимось поговорити. Минуло п’ятнадцять років – Катерина змінилася! Та так, що на зустрічі випускників її ніхто не впізнав!

Сталося це тоді, коли ми ще ходили до школи. Я була у шостому класі. Однокласники були дружніми, сварки виникали рідко. Але все змінилося, коли до нас перевели нову дівчинку Катю. Тоді ще ніхто не знав, що у неї батьки загинули в автокатастрофі. Її взяв під опіку дідусь, мамин батько. Він жив у селі, тому дівчинку забрали з міської школи у нашу. Дідусь був старенький, тому Катерина доглядала за нею.

Катя з дідусем жили дуже бідно. У неї не було супермодних суконь та стильних кофтинок чи джинсів. Ходила вона в убогому обшарпаному костюмчику. Їй не робили щодня нову зачіску, бо просто не було кому робити. Якщо бути чесною, то Катя дуже вирізнялася з-поміж усіх: вона була гидким каченям, бо була тоді страшненькою. Хоча дівчина була скромною та вихованою. І я подружилася з нею, незважаючи на шкільні суперечки.

Однокласниці приходили у обновках і хизувалися серед класу. Каті ж не було чим пишатися – нових речей у неї ніколи не було. Виглядала вона не дуже охайно. Зовнішній вигляд і надмірна сором’язливість призвели до насмішок однокласників. Я не наважувалася захистити свою подругу, тому й мовчала.

Насправді, мені було шкода і Катю, і її дідуся. Мої батьки неодноразово допомагали їхній сім’ї, за що дідусь був дуже вдячним.

Минав час. Насмішки однокласників мене вже бісили. Вони ж просто не уявляли, як живе Катя. Я не стрималася і врешті-решт  захистилася за подругу. Після цього об’єктами усіх принижень стали ми обидві. Я продовжувала дружити з Катею, незважаючи на неадекватних хлопців і особливо – дівчат нашого класу.

Ми навіть на випускний гуляти до ресторану не пішли. А просто раділи, що настав кінець усім приниженням та знущанням.

Разом з Катею ми вступили до медичного коледжу, а потім в університет. Ми завжди і повсюди були разом. Після закінчення навчання деякий час я і Катя працювали у державній лікарні.  А потім вирішили відкрити свою справу. Мені у цьому допомогли батьки, а Катя – все своїми силами робила. Нарешті ми відкрили власну стоматологічну клініку.

Варто також сказати, що після цього у нас почали з’являтися гроші. Катя могла дозволити собі походи у спортзал та салон краси, вона почала гарно одягатися. Одним словом, моя подруга змінилася. Вона перетворилася з гидкого каченяти у красиву, фінансово забезпечену та розумну жінку. Єдине, що нас відрізняло – я вже заміж вийшла, а Катя не поспішала зі шлюбом.

Одного разу колишня однокласниця повідомила про зустріч випускників. Ми з Катею вирішили піти і показати, ким ми стали. Зі мною всі привіталися, а от Катю, виявилося, не впізнали! Вони не могли зрозуміти, що та дівчина, над якою вони знущалися, була успішною, доглянутою і виглядала бездоганно.

Бачили б ви обличчя наших однокласників, коли вони дізналися, що це Катя! Як виявилося, моя подруга і заробляла більше, і виглядала краще, ніж вони усі. Причому вона не хизувалася нічим. Поводила себе на зустрічі виховано і стримано.

А я таки не промовчала:

– От бачите, як час змінює людей!

Я дійшла висновку: своїх дітей треба виховувати правильно! Важливо пояснювати їм, що гарний одяг та мода – це не критерій. Найголовніше – щоб вони стали гуманними, людяними, добрими та милосердними!

КІНЕЦЬ.