Рубрика: Людина
Рита поверталася додому з роботи пішки. Дівчина йшла, поглядаючи на всі боки, іноді зупиняючись біля вітрин, щоб краще розглянути виставлені в них моделі весільних суконь. – Ех, вже треба було б і весільну сукню купити, а я все відкладаю, – думала вона. За роздумами Рита, не помітила, як опинилася біля панорамного вікна одного з кафе їхнього міста. Раптом її увагу привернув знайомий силует. – Павло? – здивувалася вона. – Він же ж мав бути на роботі. Рита рішуче зайшла у кафе і застигла від побаченої картини
Рита поверталася з роботи пішки. Можна, звичайно, було проїхати пару зупинок автобусом, але погода сьогодні була чудова, крім того, вона нікуди не поспішала. Зазвичай вечорами Рита зустрічалася з Павлом, але […]
– От якби ти, наприклад, свою пенсію віддавала нам, а ми би тобі все купували. Щоб ти не переживала, що там вам з татом вже треба? Я засміялася. Я летіла додому як на крилах! Приїхала кілька днів тому автобусом до Львова. Майже 30 років заробітків в Італії, зате забезпечила всіх вдома, дітям квартири, і тепер маю італійську пенсію. Збиралася на неї жити щасливо вдома з близькими і рідними. Але зустріла свого постарілого чоловіка, якому, крім дачі й онуків, нічого не треба, і дітей, для яких я – лише гаманець
Я летіла додому як на крилах! Приїхала кілька днів тому автобусом до Львова. Майже 30 років заробітків в Італії, зате забезпечила всіх вдома, дітям квартири, і тепер маю італійську пенсію. […]
За столом у сватів я їх прямо запитала, скільки часу вони ще будуть “покривати” дочку грошима. Відповідь свата мене здивувала. – Поки ваш син не зможе це робити самостійно, а не витакати нашій дитині, коли вона нарешті піде на роботу. – Яні всього 24 рочки, ще напрацюється в тому житті, – додала сваха, ніби це мало мене заспокоїти
За столом у сватів я їх прямо запитала, скільки часу вони ще будуть “покривати” дочку грошима. Відповідь свата мене здивувала. – Поки ваш син не зможе це робити самостійно, а […]
Віра вклала свого сина спати, коли у двері подзвонили. На порозі стояв її колишній чоловік. – Андрій? Що ти тут робиш? – здивувалася вона. – Можна зайти? У мене до тебе є розмова, – сказав чоловік. Віра запросила Андрія на кухню. – І що там у тебе за розмова? – жінка уважно подивилася на колишнього. Андрій зам’явся. – Я тебе слухаю! – поквапила його Віра. – Віро, можна я допоможу тобі з твоїм сином!? – раптом сказав Андрій. – В сенсі допоможеш?! Яке відношення ти маєш до мого з Олегом сина?! – Віра здивовано дивилася на Андрія, не розуміючи, що відбувається
– Заїду за Ганною о восьмій, – писав Андрій. – Добре, – відповіла Віра. Віра відклала телефон, забираючи сина з ліжечка. Він щойно прокинувся і почав плакати. Іноді Вірі здавалося, […]
Ліда повернулася додому після поминок. Дев’ять днів тому не стало її мами. – Мамо, як же я без тебе тепер буду, – сидячи на кухні, говорила сама собі Ліда. Вона все ніяк не могла прийти в себе після пережитого горя. – Треба себе чимось відволікти, – подумала жінка і пішла в кімнату матері, перебрати її речі. Ліда акуратно встала на стілець, щоб дістати одяг матері з антресолі. Раптом під хустинами, жінка помітила якесь фото. – А це ще що? – здивувалася вона. Ліда взяла фото, уважно розглянула його і…застигла від побаченого
– Ти щось приховуєш від мене, тату, – сказала Лідія, серйозно дивлячись в очі батькові. – Скажи чесно, хто це поряд із мамою на фото? Батько подивився на дочку і […]
Тетяна одягла свою найкращу сукню, нанесла легкий макіяж, і вийшла з квартири. Через півгодини, вона була біля будівлі компанії, куди її запросили на співбесіду. – Все пройде добре! – заспокоїла себе жінка і зайшла в будівлю. Її провели до кабінету директора. – Олександр Ігорович вас чекає. Можете заходити, – сказала привітна секретарка і вказала рукою на двері. Таня ще хвилину постояла перед дверима кабінету, зібралася з думками, і потягнула ручку дверей на себе. Тетяна зайшла в кабінет директора, і очам своїм не повірила. Ось чого-чого, а такого жінка, аж ніяк не очікувала побачити
– Дарино, Дарино, прикинь, що мені Сашко щойно сказав? Він сказав, що я йому подобаюсь і покликав у кіно! Та він себе бачив? Чомусь ці слова, які Олександр почув у […]
Михайло тільки-но повернувся з роботи, як у двері подзвонили. – Ви хто? – запитав Михайло, відкривши двері. – Ми нічого не купуємо, можете одразу йти. На порозі стояв незнайомий чоловік. – Дочку мою поклич, – прохрипів незнайомець. – Христину! – Ви помилилися дверима, – спробував виставити чоловіка Михайло. – Моя дружина – сирота, у неї немає батьків. – То вона тобі нічого не розповідала! – єхидно сказав гість. – Є в неї батько! Рідний! – Для чого, тоді Христина мене обманювала? – Михайло здивовано дивився на гостя, не розуміючи, що відбувається
– Ви хто? – сердито запитав Михайло, відчиняючи двері. – Ми нічого не купуємо, можете одразу йти. – Дочку мою поклич, – прохрипів чоловік дуже сумнівного вигляду, що стояв за […]
Люда повернулася з роботи у дивному настрої. Вона поставила грітися чайник, переодяглася, і дістала покупки. Жінка відкрила шафу для одягу, щоб покласти туди нові футболки, і посміхнулася. У шафі висів новий спортивний костюм, чоловічий джемпер, а ось тепер ще й футболки додалися… Несподівано у двері подзвонили. – Напевно Оля, сусідка з першого поверху, – подумала Люда. До Люди мало хто ще заходив, а Ольга побалакати любила. Або коли бувало з чоловіком посвариться – приходила поплакатися. Люда відкрила двері. Точно – Ольга! – Людо, виручай! – одразу вигукнула сусідка. – Що таке? – Люда застигла, не розуміючи, що відбувається
– Людо, ти своєму футболку брати будеш? Ти що, бери, реально гарні знижки. Бавовна сто відсотків, а якість відмінна, я своєму дві взяла! Давай разом по дві замовимо, тоді знижка […]
”Треба було думати головою, а не народ жувати підряд”, – ось як відповіла мені рідна мати, коли я в неї попросила доnомогти з житлом, ось уже на хабство
Мої мама та бабуся не хочуть доnомагати мені, хоч кожна має можливість. Я таких егоїстичних і жадібних людей у житті не бачила. Я вже років п’ять одружена. Спочатку після весілля […]
Ні, і ще раз ні! – кажу я своєму чоловіку. – Телевізор – це занадто. Віктор зітхнув, він знав мій характер, і розумів, що мене важко переконати. – Я все розумію, телевізор коштує чимало, але ж я свої гроші витрачаю, не твої. Та й зрештою, можу я свою маму хоч раз в житті нормально привітати гідним подарунком? – Ти серйозно? Наш сімейний бюджет – це наші гроші. У нас зараз не найкраща ситуація, а ти хочеш витратити таку суму на людину, яка нас вигнала. Та чоловік вперто стояв на своєму – він купить мамі на ювілей телевізор
– Ні, і ще раз ні! – кажу я своєму чоловіку. – Телевізор – це занадто. Віктор зітхнув і потер скроні. Він знав мій характер, і розумів, що мене важко […]