Рубрика: Людина

Оля поїхала автобусом у село. Вона хотіла прибрати в бабусиній хаті перед продажем. Оля підійшла до дверей. Ключ застряг у замку. Довелося кілька разів повертати його туди-сюди і смикати під певним кутом. У хаті пахло чимось чужим – солодкими парфумами, упереміш із різкими хвойними… А ще свіжою яєчнею і розчинною кавою. Оля одразу зрозуміла – це її сестра Ганна! Більше нема кому! Біля порога стояли три пари туфельок. – Привіт! – заспівала Ганна своїм єлейним голоском. – А ми от раніше приїхали! – Ми?! – подумала Оля й побіліла від несподіваної здогадки

Сестра сказала, що приїде у п’ятницю. Ні, не так. – Приїдемо в п’ятницю, – сказала вона. І Оля зрозуміла, що Ганна буде не одна. Ганна буде із Сергієм, який тепер […]

Марія з Русланом подивилися фільм, і солодко заснули. Раптом, крізь сон Марія почула дивні звуки, наче в кімнаті хтось є. – Руслане! Руслане! Ти спиш? – тихо потрясла вона чоловіка за плече. – Так, сплю, – відповів він. – Ти це чуєш? – продовжила Марія. – Що чую? – не зрозумів Руслан. – Мені здається, що в кімнаті хтось є! – пошепки додала жінка. – Та нікого тут нема, лягай спати, – відповів Руслан. Марія не послухала чоловіка, ввімкнула світло і застигла від побаченої картини

– Мамо, ми з Марією хочемо з’їхатися. Ірина Михайлівна застигла. Благо, вона в цей момент мила посуд, і її син Руслан не міг побачити її схвильований вираз обличчя. – З’їхатися? […]

— Не смійте її чіпати. – Іван рішуче став між Анею і батьком. – Анюто, ми йдемо. – Звернувся він до неї. Аня прошмигнула в під’їзд. Іван, намагаючись зберігати спокій, вийшов за нею. У слід летіли слова про те, що вона ще пошкодує, на колінах приповзе, але тільки буде пізно. — Що тепер будемо робити? – Шмигнула носом дівчина, коли вони, тримаючись за руки, йшли алеєю

Ганна бліда, з темними колами під очима, у розтягнутій футболці, схилившись над ліжечком, намагається вкласти спати малюка. Вона повертає голову на звук дверей, що відчиняються, і запитально дивиться на Івана. […]

Олексій обідав за кухонним столом, коли додому повернувся його син. – Привіт, Денисе! Зголоднів? – запитав чоловік, коли син зазирнув до нього на кухню. – Мама сьогодні котлеток насмажила, будеш? – Ні, – коротко відповів хлопчик. – Сину, щось сталося? – здивувався Олексій, помітивши, що Денис дивно поводиться. – Тату, до мене сьогодні на вулиці підійшла якась тітка, і дала ось цю записку, – раптом сказав син, і простягнув Олексію акуратно складений папірець. – Що це? – не зрозумів чоловік. Олексій розгорнув записку, прочитав її і…ахнув від прочитаного

Ольга вже втретє чи вчетверте виглядала у вікно – Дениса не було видно. Вимкнувши газ під каструлею, вона взяла пакет зі сміттям і вийшла у двір – настав час обідати, […]

– Анно, давай поговоримо після похорону, – сказав мій свекор Віктор, коли я заходила до зали, де вже зібралися родичі. – Тобі зараз не до цього, я все владнаю. Я мовчки кивнула, бо в голові все калатало, і я ледве знаходила сили триматися на ногах. Та й справді, тоді здавалося, що мій світ от-от розсиплеться. Романа не стало раптово. Ще вчора ми листувалися, він писав, що затримується у справах, просив не чекати його з вечерею. А сьогодні я вже вдова, якій потрібно думати про прощальну церемонію

Я більше не відчуваю себе скорботною вдовою. Так, саме це я сказала собі тієї ночі, коли дізналася правду про свого покійного чоловіка Романа. Але почнімо з початку. – Анно, давай […]

– Ти що, не розумієш, що з появою третьої дитини мені можна забути про нову машину, та і взагалі економити прийдеться на всьому ще більше, ніж ми економимо зараз! – заволав Денис, коли я йому повідомила, що знову при надії. Виявилося, що годувати одного дорослого чоловіка, котрий «любить м’ясо», коштує дорожче, ніж забезпечувати трьох дітей якісними продуктами

– Ти що, не розумієш, що з появою третьої дитини мені можна забути про нову машину, та і взагалі економити прийдеться на всьому ще більше, ніж ми економимо зараз! – […]

Олексій приїхав у знайоме місто. Там він не був аж тринадцять років! Чоловік повільно йшов знайомими вулицями, які за ці роки стали зовсім чужими. Вітрини магазинів блищали новизною, а старі будинки вкрилися яскравими вивісками. Дерева, які його пам’ятали молодим, розрослися так, що й не впізнати! Сонце ліниво освітлювало місто, яке він колись так легко залишив позаду…. «Кав’ярня у Марини» – говорила вивіска невеликого затишного закладу. Олексій усміхнувся – раніше тут була звичайна забігайлівка. Він відкрив двері. Дзенькнув дзвіночок. – Капучіно, будь ласка! – гукнув він баристі. Чоловік сів за столиком біля вікна і раптом побілів від побаченого

Олексій повільно йшов знайомими вулицями, які за тринадцять років стали зовсім чужими. Вітрини магазинів блищали новизною, старі будинки вкрилися яскравими вивісками, а дерева, які його пам’ятали молодим, розрослися до невпізнання. […]

Ганна гостювала у своєї доньки. Ніч видалася надзвичайно спекотною для ранньої весни, Ганна прокинулася від того, що дуже захотілося пити. Намагаючись не шуміти, жінка вийшла з кімнати і попрямувала на кухню за склянкою води. На шляху її зупинили голоси, що долинали зі спальні дочки та зятя. Андрій говорив роздратовано, кожна фраза була чутна в коридорі. – Це що, Андрій з Мариною сваряться? – здивувалася мати. Ганна причаїлася біля дверей спальні молодих, прислухалася до їхньої розмови і остовпіла від почутого

– Ти чому приїхала, мамо? Сталося щось? – тривожно спитала Марина, впускаючи матір у квартиру. – Ні, доню, нічого не сталося, – заспокоїла Ганна дочку. – Просто скучила. Ось вирішила […]

Ірина з досадою дивилася вслід поїзду. Запізнилася… Вперше за п’ятнадцять років регулярних поїздок до мами – запізнилася! – Наступний поїзд тільки вранці, – сказала касирка. – Може, автобусом? – Автобусом? – Ірина скривилася. – Три години по поганій дорозі? Ну ні вже! У сумці задзвонив телефон – мама! Ірина відповідати не стала. Навіщо її хвилювати? Краще просто повернутися до неї додому. Добре, що є ключі… Ірина взяла таксі й поїхала до матері. Вона тихенько відкрила двері й зайшла в свою кімнату. Батьки вже спали. Вона дістала ноутбук і раптом зачепила якусь коробку… З неї щось висипалося. Ірина глянула, що то таке й остовпіла від побаченого

Дув холодний жовтневий вітер. Мрячив дощ. Ірина з досадою дивилася вслід поїзду. Запізнилася… Вперше за п’ятнадцять років регулярних поїздок додому – запізнилася! – Прямо як у поганому сні, – подумала […]