Рубрика: Людина
— Так ви стежте за дитиною краще! Навіщо вона пішла в кімнату, де двері зачинені? Цікаво їй? У її віці вже час розуміти, що можна, а що не можна. Як я це все виправлю? Тепер доведеться нову тканину купувати. — Ну гаразд тобі, свахо. Що, дуже багато тканини? Ну метр усього, подумаєш! Не сердься. Піди краще кашку Валі приготуй, дуже їй твоя каша сподобалася.
— Ну що, Олено, поїхали твої “міські”? — Ліда співчутливо поглянула на подругу. — І не кажи, Лідо, слава Богу, поїхали! — Поліна втомлено похитала головою. — Та я за […]
Коли молодшому синові виповнилося 4 роки, у сім’ї настав переломний момент. Віктор все частіше затримувався на роботі, майже кожного вихідного повертався додому пізніше звичайного, пояснюючи це тим, що з’явилися нові клієнти в сусідньому котеджному селищі. Тоді й відбулася та сама розмова Каті та її матері.
– Мамо, як же ти не розумієш! Я й так працюю. Ти думаєш, що вдома із двома дітьми роботи не вистачає? Я в одній особі і кухар, і офіціант, і […]
Таке відчуття складається зі спілкування з нею, що тільки вона одна на всьому білому світі й народила, тільки їй материнство дається ціною героїчних зусиль і повного самозречення. Ось ні в кого більше з матусь не ріжуться зубки, не буває у діток нездужань, не видаються безсонні ночі. І головне, була до дитини зовсім іншою.
— Сина я розумію, — говорить Любов Вікторівна. — Це ж просто неможливо вже жити з таким скиглієм. Рішення розлучатися не підтримую, але розумію. — А що, прийняв рішення йти […]
Мені не потрібні були квіти. Не потрібні цукерки. Я навіть не просила дзвінка. Просто хотіла, щоб Іван згадав. Щоб згадав, що я не лише його “Галинка”, яка подає борщ на обід і тримає дім у порядку. А жінка, якій болить. Особливо в такі дні, як цей – День матері
Мені не потрібні були квіти. Не потрібні цукерки. Я навіть не просила дзвінка. Просто хотіла, щоб Іван згадав. Щоб згадав, що я не лише його “Галинка”, яка подає борщ на […]
— Я, наприклад, не хочу унітази чистити. І жити в цій квартирі не хочу — від неї якимось стареньким духом пахне. Та й спати удвох на дивані — це негігієнічно. Ти ж казала, що на оренду теж гроші відклали, — звернулася вона до матері
— Ну що, мої любі? Вступили обидві? Молодці які! Ти, Віко, куди вступила? — спитала бабуся. — На бухгалтерський облік, — відповіла онучка. — А ти, Ніно? — На юридичний. […]
Катя не могла зрозуміти причину маминої роздратованості. Вона взагалі останнім часом виглядала втомленою і ніби засмученою чимось. Часто відчувала себе недобре, вік дається взнаки, видно
– Дочко, не переживай ти так, ну не поступила, значить не доля тобі бути медиком. В інше місце треба пробувати, куди вистачить балів. – Ні, я тільки в медичний хочу. […]
– Мамо, тату, ну що ви через якусь дрібницю один одному нерви тріпаєте? Ви можна сказати один з одним ціле життя прожили, повинні притиратися один до одного, а у вас навпаки, постійна сварка йде, і йде вона на шкоду вашому здоров’ю
Свій ювілей Ольга хотіла святкувати в кафе. А що?! Має право! П’ятдесят років, піввіковий рубіж, поворот в нове життя. – В нове? – посміхнулася своїм думкам Оля. – Яке нове? […]
– Мамо! Ти у своєму розумі? На честь чого ми повинні продавати свою квартиру, та ще й кредити брати, щоб віддати гроші Григорію? – Все, що він украв, – вибач, що я називаю речі своїми іменами – він віддав матері та братові. От нехай тепер вони його витягують. Це буде справедливо, – заявила Ірина.
Чоловік уже тиждень був у відрядженні, обіцяв приїхати сьогодні надвечір. Тому Ірина могла дозволити собі поспати якомога довше – обід готувати не потрібно, а з вечерею вона встигне. Але її […]
– Сусідка молода залишила понянчитися, – почала пояснювати мама. – Вона одна живе, без чоловіка, працює допізна. Заплатила мені за тиждень наперед, хоч я і відмовлялася. Були б у вас діти, я б зі своїми онуками няньчилася, а так, ось чужих виховую. Раз ви не вмієте дітей робити…
Подружжя зустрілося на вокзалі – там же, де тиждень тому і попрощалося. Так вийшло, що Іван їхав на тиждень у відрядження в одне місто, Галина поспішала на гастролі в інше. […]
Вечір плавно перетікав у ніч. Подружжя, прибравши сліди чергових посиденьок, сиділо на веранді й пило чай, насолоджуючись рідкісними хвилинами тиші. Максим уже спав у своїй кімнаті. – Треба щось робити, Вікторе, – тихо сказала Олена Петрівна. – Так далі не можна.
Олена Петрівна задумливо дивилася на гори немитого посуду, що височіли над раковиною, і відчувала, як усередині повільно закипає глухе роздратування. Її руки, вкриті сіткою дрібних зморшок, злегка тремтіли. За вікном […]