Рубрика: Людина
Жінку з губами-пельменями звали Мілана. Найімовірніше, Людка, але з такою зовнішністю бути Людкою, звісно, неможливо. Дочку Мілани звали відповідно: Аврора. Ніні не було чим крити: дітей вони назвали за заповітами дідів – Колею, Сашком, Марією та Ігорем. Цього року до школи йшли середні, двійнята Сашко і Марійка, і, судячи з усього, вчитися в цьому класі буде непросто
Ніна дивилася на величезні, як пельмені, губи співрозмовниці, але думала не про них, а про те, що куплені влітку туфлі стали малі синові, а на нові грошей немає. Чоловікові вчора […]
Олександр виявився просто золотим працівником: грошей багато не брав, робив усе на совість, зайвих запитань не ставив, а коли потрібно, і розмову міг підтримати. Його в дачному селищі любили, довіряли ключі, собак і навіть дітей
— Ми з вами не зустрічалися раніше? Євгенія вже кілька днів придивлялася до Олександра, намагаючись зрозуміти, де вона раніше бачила ці пронизливі яскраві очі. Сам він був непоказний: засмаглий до […]
Поставили камеру на дачі. Довго сміялися, дізнавшись, що сусідка робить у городі за нашої відсутності
Мій чоловік вирішив поставити камеру. Наслухавшись розповідей від знайомих у селі про злодійство, він вирішив так убезпечити нашу дачу. Хоче, отже, хоче. Я не відмовляла його, хоч не бачила в […]
Ірина з самого ранку прийшла до сусідки Наталі. Вона плакала. – Весь урожай, наша розкішна теплиця, все порушено якимось нічним пройдисвітом! – говорила Ірина. – Я ж так сподівалася, що буду цього року з огірками і помідорами. Частину продати хотіла, частину собі на їжу, дітлахам, а тут таке! Все звалилося в один момент, – не вгавала жінка. – Та не сумуй ти так, – намагалася заспокоїти сусідку Наталя. – Це ж не кінець світу! Чим зможу – допоможу, а саму теплицю твій хазяїн сам відновити спробує. – Який хазяїн?! – вигукнула Ірина. – Йому вже давно не треба нічого. Наталя почала шукати вихід. І раптом знайшла
Між сусідами-подружжями Іваненками і Петряками ніколи не було особливих розбіжностей. Жили вони дружно, ніколи не сварячись і не сперечаючись, у будь-який момент готові прийти один до одного на допомогу. То […]
Мамо, я на це шоу-весілля не піду. По-перше, не маю в що вдітися, а по друге, це смішно. Тобі 56 років, татові за рік шістдесятка стукне. Ти ще скажи, що ти білу сукню одягнеш? Ну це ж смішно. Тридцять років жили без шлюбу, двох дітей на світ привели, а тепер, на старість літ надумали, що так жити не гоже, і весілля захотіли? – Ну всі ці роки ми не хотіли, а ось тепер прийшов час, коли ми цього обоє хочемо. А що тут поганого? – Та все погано, мамо. Родичі мого чоловіка вже сміються. Ти все село на ноги підняла своєю заявою. Скажи всім нарешті, що це жарт і заспокійся!, – скаpала я мамі
– Мамо, я на це шоу-весілля не піду. По-перше, не маю в що вдітися, а по друге, це смішно. Тобі 56 років, татові за рік шістдесятка стукне. Ти ще скажи, […]
– Поясніть мені, будь ласка, чим чоловік заслужив на таке ставлення? Тим, що щасливо живе у шлюбі? Тим, що з моїм сином потоваришував? Тим, що навчився обслуговувати себе? Людина, яка у двадцять п’ять років не могла яєчню посмажити, хіба не викликає подив
Живу з сином від першого шлюбу, та другим чоловіком. Чоловік молодший за мене на шість років, йому двадцять дев’ять, сину чотирнадцять. У шлюбі ми чотири роки. І саме чотири роки […]
Наступного дня Алла знову зустріла сусідів і помітила, що в Ганни Петрівни на голові з’явилася світло-бузкова хустка, і плащ був ошатним, а дід Сергій замість звичайної чорної куртки був одягнений у сіре стильне пальто, а на його шиї виднівся новий шарф. Люди похилого віку начебто чекали виходу Алли з малюком, і зраділи, коли вона вийшла з коляскою
Бабуся Ганна і дід Сергій були найстаршими в під’їзді. Вони були старожилами чотириповерхового будинку, давно на заслуженому відпочинку, тому всі сусіди віталися з ними шанобливо і запитували про самопочуття. Про […]
Пізній дзвінок, який пролунав вже після опівночі, не віщував нічого доброго. До того ж, телефонувала Віра, друга дружина батька. Любомир підняв слухавку. – Гроші потрібні, а у мене є лише тисяча гривень, – стала плакатись Віра. – Я зрозумів, скиньте мені номер карточки. 10 тисяч для початку вистачить? – Мало би вистачити
Любомир перекинув мачусі гроші, і став думати, що робити далі. Пізній дзвінок, який пролунав вже після опівночі, не віщував нічого доброго. До того ж, телефонувала Віра, друга дружина батька. Любомир […]
Віктор з Мариною та дітьми переїхали зі своєї квартири. Так захотіла мати Віктора, яка була власницею. Їм довелося винайняти маленьку двокімнатну квартиру на околиці міста. Діти важко переживали переїзд, особливо маленька Леся. Якось увечері, коли Віктор повернувся з роботи, він застав Марину в сльозах. – Знаєш, – повільно сказав він. – Може, нам варто поговорити з мамою? Спробувати виправити все? Марина кивнула, витираючи сльози. Наступного дня Віктор набрався сміливості та зателефонував матері. На його подив, у слухавці почувся незнайомий чоловічий голос. – Алло? Хто це? – здивовано спитав Віктор. Він не розумів, хто це такий може бути
– Мамо, ти зовсім вже? — голос Віктора тремтів. Він напружений стояв посеред кухні. Галина Миколаївна, елегантна жінка шістдесяти років, незворушно помішувала чай, немов не помічаючи бурі емоцій сина. – […]
Світлана готувала вечерю на кухні. – Мамо, ти не бачила мій костюм супергероя? – вигукнув син, коли прибіг на кухню. – Допоможи його знайти! – Ти як завжди. Звалиш усі речі в купу, а потім шукаєш. Добре, зараз доварю суп і обов’язково знайду, – пообіцяла вона. Світлана півгодини розгрібала шафу, але так і не знайшла костюма. – Мабуть він на антресолях, – вирішила вона. Поставила табуретку, відчинила дверцята і… ось він, той самий костюм. Світлана потягла на себе пакет із костюмом, і одночасно з антресолей випав якийсь згорток. Жінка розгорнула цей згорток і ахнула від побаченого
— Важко жити з чоловіком і розуміти, що жодних почуттів вже не лишилося! Думаєш, ти добренький і шляхетний? Та йшов б ти кудись подалі. Чоловік здивувався. Він не підозрював, що […]